Розділ 14

   З самого ранку смс – ка вибила мене з рівноваги. Ну, як це розуміти? Казала ж Нікові кілька днів тому, що не хочу, щоб він звільняв мене, до весілля краще залишуся тут на правах працівниці, ніж утриманки. Та й що мені робити цілими днями? Шукати сукню і туфлі? Я це ще встигну. Мене дуже обурило, що він розпорядився, нічого не сказавши мені. Коли вже навчиться рахуватися зі мною? Ще й премію дав, як за колосальні заслуги перед батьківщиною. Для чого він це зробив? На тобі купу грошей, не працюй, а сиди біля мене і заглядай мені в очі? Чи як він це уявляє? Не витримала і пішла до нього в майстерню з претензіями.

- Що тобі не подобається? — запитав, коли я виказала  йому, яка сердита.

- Ти не розумієш? Те, що ти робиш все на свій розсуд, не береш до уваги мою думку! Я ж тобі казала, що не хочу звільнятися до весілля! Що я тут буду робити цілими днями? Ніку, я не хочу бути тут на правах утриманки! І для чого ти дав мені ту премію?  Якщо так, то я їду жити до мами! — мій наречений шоковано дивиться, явно не розуміє, в чому проблема.

- Софіє, чого ти?! Я ж хочу, як краще. Тобі треба готуватися до весілля а не поратися на кухні цілими днями. І про яку ще утриманку ти кажеш?! Ти ж знаєш, що для мене ти вже давно найрідніша людина, все, що моє — твоє! Чи тебе хвилює думка інших? Яка різниця, що хто скаже? Ти поїдеш жити до мами? Що за маячня?!

- Ніку, ми не робимо весілля на 300 людей, щоб до нього хтозна скільки готуватися. А сукню і решту всього я ще встигну купити. Це не так довго. Та й коли ще те весілля?! Хочеш, щоб я місяцями жила тут, як невідомо, хто? — сама не знаю, що мене більше хвилювало в той момент. Можливо, перспектива ще довгий час протистояти спокусі переступити через сумління і розтанути в Нікових руках? А, може те, що тут, окрім нас, є ще купа людей і мені ніяково перед ними. Всі дивляться на нас, обговорюють. Не  сумніваюся, що наші стосунки тепер улюблена тема розмов працівників.

- Місяцями?! Ні, весілля вже скоро! Як тобі 15 жовтня?  — шокував мене  Нік.

- Що? Вже так скоро? — я розгубилася. Думала хоч два місяці. А він хоче так швидко? — Нік поклав інструмент, що крутив в руках до цього, підійшов ближче до мене. Його тепла посмішка змусила мене засоромитися своєї нервозності. На кого я розсердилася? На мого любого нареченого? Від одного погляду якого, готова все забути і кинутися йому на шию?

- А чого тягнути? — спокійно питає. — Софіє, люба, викинь з голови свої страхи й сумніви. Все буде добре. Невдовзі ми одружимося. А поки що,  краще займися підготовкою весілля і нашого майбутнього спільного життя. Повір, тобі вистачить, чим зайнятися і без кухні. А, як так дуже хочеш, то можеш помагати трохи Вікторові, але я хочу, щоб ти була вільна. Бо я не маю багато часу на всі ці весільні клопоти. І мої зі штатів скоро приїдуть. Тому... — я задумалась. Мабуть, його правда. Якщо весілля вже так скоро, то треба готуватися. Я промовила вже спокійніше:

- Чому ти мені не сказав, що весілля так скоро? Я ж думала...

- Золотко... Я... Ти боїшся? Мені здавалося, ти не проти, щоб ми побралися найближчим часом. Ти хочеш пізніше? — запитав, м’яко. Дивиться на мене уважно. Я відповіла:

- Я... Мабуть, просто хвилююся... Не зважай, це... Мине. А ти вже сказав своїм? І, що батько, Том? — Нік посміхнувся. Каже:

- Нормально. Батько радий за нас. Каже, що хоче ближче з тобою познайомитися. А Том... Не хочу про нього ні говорити, ні думати.

- Зрозуміло...  — я намагалася заспокоїтись і почати якось тверезіше дивитися на все це. Але, все ж, нелегко. Такі колосальні зміни в житті лякають. Хоч і дуже вже хочеться, щоб ми з Ніком стали справжньою сім’єю, але... Певно, я ще не скоро зможу розслабитися і спокійно жити.

  Наступні два тижні пролетіли, як в тумані. Нік займався, переважно, своєю звичною роботою, тільки вечорами і за столом ми розмовляли, планували весілля і подальше життя. Домовилися, що відсвяткуємо в тому ресторані, де я працювала. Гостей буде небагато, самі свої. Кілька родичів, друзів і працівники.

  Я припинила ходити на танці. Але, деколи, танцюю вдома. Моє захоплення не проходить. Нік просив станцювати для нього. Я пообіцяла, що в нашу першу шлюбну ніч влаштую йому супер - шоу, щоб він відчув себе справжнім султаном. Тепер коханий, мало не щодня нагадує мені про цю обіцянку. Я дуже хочу не розчарувати його, тому старанно готуюся. Підібрала дуже класну музику. Спочатку мелодія повільна, а потім темп зростає, стає чим раз гарячіше. Купила новий костюм. Сподіваюся, Нікові сподобається.

  Приїхали Дейвід і Том. Я страшенно хвилювалась. Але, поки що, наче, все нормально. Ми з майбутнім свекром кілька разів мило побалакали. Хоча, це не дуже зручно, бо він не все розуміє українською, а я дуже слабо знаю англійську. Тому, деколи, ми говорили за посередництвом Ніка. Це так дивно. Але, загалом, його батько добре до мене ставиться. Хоч він доволі стриманий, особливого тепла не відчувається, та мені досить просто нормального відношення. Не очікую, що він одразу стане мені, як найкращий батько.

  Том не змінився. Все такий же пихатий і  легковажний. Більше часу пропадає десь в Києві. Тусується. Чому ми дуже раді, бо ні я, ні його брат не горимо бажанням його часто бачити. Ми почали їсти всі разом — Нік, Зоя Романівна, Дейвід, я. Деколи Том. Як справжня родина. Бабуся розквітла. Дуже тішиться, що ми з її улюбленим внуком одружимося.

  За два тижні до шлюбу ми зібралися всі разом, щось типу заручин. Дві сім’ї. В Тернове приїхали мої мама, бабуся, брат Андрій і Катя. Ну і зі сторони Ніка теж зібралися найближчі — бабуся, батько з братом, Макс.