Розділ 2

  Наступні кілька днів Нік, як зачарований, крутився біля мене, постійно знаходив нагоду мене побачити, обійняти, поцілувати, якщо нікого не було поряд. При людях я йому заборонила мене цілувати. Не можу. Ніяково. На протязі дня мій господар деколи заходив на кухню, щоб побачити мене, часом десь на подвір’ї ми перекидалися кількома словами, або милими поглядами. Вечори я проводила теж з ним. Ми сиділи на гойдалці, розмовляли, обіймалися. Ще раз каталися на машині. Цього разу Нік мене катав. А я розслаблено сиділа, милувалась пейзажами. Перші дні осені цього року дуже теплі, наче літо ще не відійшло. Так чудово в селі в цю пору. Дозріли фрукти: яблука, груші. Ми їмо їх постійно, запасаємось вітамінами. Я деколи залажу прямо на дерево, як в дитинстві. Так смачніше.

  В розмові з Катею я розказала їй, що мої стосунки з господарем змінилися і тепер ми зустрічаємося, якщо можна так сказати про людей, які живуть в одному домі. Подруга дивувалися, розпитувала. Я розказала їй тільки те, що Нік дуже хороший і тому подібне. Мамі з бабусею теж розказала. Вони зраділи за мене. Правда, не знаю, чи були б такі ж раді, якби побачили Ніка, та я цим не дуже  переймаюся.

  Пішла в підвал, там в нас пральня. Я випрала одяг і вивішувала його там на сушку. Заходить мій господар. Ну звісно. Як же можна було проґавити таку нагоду побути зі мною без свідків. І як тільки він мене постійно «вичисляє»? Здається, завжди знає, де я є.

- Що ти робиш, Софійко? — питає мене з посмішкою.

- Вішаю прання. Як ти мене знаходиш постійно? — питаю, перевівши погляд з одягу на нього. Він зробив загадковий вираз обличчя. Каже:

- У – м... В мене є свої способи. Не скажу. — я вдавано розсердилась.

- Так не чесно! Розкажи! Ти на кухні теж камери поставив?

- Ні, дорогенька, я ж тобі казав, на кухні й не було камер. І нема. Хоча... Мені дуже хотілося, бо ж ти там переважно.

- То чому не поставив? — питаю серйозно. Чоловік відказав:

- Ну – у... Я подумав, що це буде занадто. І, якщо ти дізнаєшся, то не пробачиш мені.

- Зрозуміло. Правильно подумав. Мені б дуже не хотілося, щоб за мною спостерігали, як я працюю, як... Їм, чи... Поправляю ліфчик, коли Віктор вийшов. Це не чесно! — Нік засміявся.

- Твоя правда. Тому я й не ставив. І зі спортзалу забрав, майже відразу після того, як поставив. — я запитала здивовано:

- Чому? Раптом прокинулось сумління? — він ніяково посміхнувся. Каже:

- Швидше ревнощі прокинулись. Я помітив, як витріщаються охоронці, коли ти тренуєшся, не міг цього терпіти... — я несподівано ляснула його по плечі мокрою футболкою, яку саме мала в руці. Він відхилився.

- Ей, ти чого?!

- Ах ти ж, поганець! Зробив з мене розвагу для охоронців! І, як я тобі вибачила, сама не знаю. Безсовісний! - Нік засміявся, потім винувато сказав:

 - Сонечко, вибач, будь ласка, мені. Ну... Кохання розум затуманило. Перегнув палку, знаю. Не треба було там ставити камери.

- Ще й, як не треба! То, кажеш, це не довго було? Скільки?

- Кілька днів... — смиренно відповів господар.

- Зрзуміло. Ніку, будь обережний! Вдруге я тобі не вибачу подібних витівок. Що б не було між нами, треба поважати особистий простір одне одного.

- Добре, кохана. Не бійся. Я більше не буду зловживати твоїм терпінням. Обіцяю. — потім побачив, що я вішаю гарні кружевні трусики, вихопив в мене з руки і каже:

- Яка краса! Дай гляну. — я тут же забрала в нього свою білизну, замахнулась на нього рукою,  вдала, що сердита.

- Не чіпай! Бо зараз дістанеш по руках! — Нік жартома відхилився від мене, ніби боїться, каже:

- Ого, яка ти строга сьогодні!

- Бо заслужив. — кажу, поглядаючи на нього з під лоба. Та насправді я вже не сердилась за ті камери. Це вже в минулому. Перейшло. Я вже вибачила. Не знаю, чомусь, не можу на нього довго сердитися.

 Нік ще трохи простояв біля мене, доки я не закінчила. Потім обійняв мене, нахилився, прошепотів на вушко:

- Сонечко, я так скучив за поцілунками... Будь милосердна до мене... — так мило дивиться в очі. Ну, як можна залишитися холодною? Я посміхнулась. Він обійняв мене сильніше, поцілував в губи, потім ще, і ще... М- м - м... Я обм’якла в його теплих, сильних руках. Потім відхилилася, посміхаюся. Нік каже весело:

- Все – таки, ти маленька. Мені треба сильно схилятися, або піднімати тебе, щоб поцілувати. — я засміялася.

- То треба було шукати якусь баскетболістку.

- Не хочу. Я  люблю тебе.

- То, що будеш робити? — питаю грайливо.

- От, що. — чоловік раптом підняв мене,  міцно притиснув  до себе. Я не встигла нічого сказати, як він накрив мій рот владним поцілунком. Ну, що за ловелас... Ледве потім «вирвалася» від нього. Спокусник вреднючий…

  Сьогодні хочу купити дещо з косметики, зробити манікюр. Перед танцями поїхала в торговий центр. Походила по магазинах, купила навіть більше, ніж планувала. Потім ще була в перукарні. Трошки підстригла кінчики волосся, зробила милий французький  манікюр. Хочеться мати гарний вигляд. Хоч мій господар і так в захваті від мене, та хочеться ще більше старатися. Щоб почуватися впевненіше. Заради експерименту я випрямила волосся. Давно вже цього не робила. Воно в мене залишається прямим тільки в суху погоду, таку, як сьогодні. А, якщо вологість, то одразу закручується, робиться пухнасте, як кульбаба. Цікаво, що скаже Нік, коли побачить мене з прямим волоссям? Воно таке довге, блискуче, надіюсь, йому сподобається.