Знущаєшся, голодранцю, в ларьку все по п'ятдесят прикупив?

Ланова сиділа між мною і своїм Козлом, напівобернувшись до кафедри. З її уже гарно засмаглого плеча знадливо напівспускалася неслухняна бретелька легкої сукні.  Тонка тканина не приховувала відсутності принаймні верхньої частини з комплекту білизни. І змушувала фантазувати, чи є там хоча б нижня.

От як вона так вміє? Наче нічого не просвічує, все прикрите до щиколоток і пристойно. А як поворухнеться, то тканина платтячкана мить покаже і підкреслить вигин стегна, то аромат парфумів відволікає від того, що говорять за кафедрою, то бретелька оця. А як удаси, що то не цікаво й опустиш очі, бачиш красиву вузьку ступню, на великому пальчику погойдується босоніжка, на інших пальчиках - крихітні кільця. І педикюр.

Не те щоб я був проти на це дивитись. Навпаки.
Хоч іноді буває незручно за реакції власного організму - от як було, коли захищав свою курсову і подивився  на те, як Юлька розсіяно водить пальцем по шиї. Фух. На мить забув, де я і про що розповідаю.

Вона точно дражниться.

Щоб я не слухав Марту. Бо вони наче й помирилися, але осадочок в обох все ж залишився. 

- Можливо ви здивуєтесь, але один італійський скульптор не так давно продав невидиму статую за... ... 18 000 доларів. Як каже сам скульптор, статуя існує. Просто вона не у матеріальній формі. Скульптура має вигляд місця, повного енергії. І зроблено її з "повітря і духу". Тому цілком логічно, що вона коштує 18 тисяч. Слідкуйте за цією нішею, навіть якщо збираєтесь продавати щось інше! - вигукнула Марта, наче ярмаркова зазивала. І всі заворожено кивнули.

- Ця ніша – мистецтво. Чому слідкувати? Тому що там речі не оцінюються за зовнішньою цінністю. І не за вартістю матеріалів. Ціна речей встановлюється лише через історію, яка стоїть за продуктом, за автором та за тим, як автор створив предмет мистецтва. - переконливо говорила моя дівчина, сяючи окулярами. На відміну від Ланової, Марта була в білій блузі й секретарській спідниці. Але перетягла на себе увагу всієї аудиторії. Дідок професор сяяв скельцями їй у відповідь і задоволено мружився. Та і я аж заслухався, забувши про Юльку з її дитячими приколами. 

- Продаючи елемент мистецтва, колекціонери розповідають ці історії один одному. І від того, наскільки історія цікава,  багато в чому залежить ціна. Про що це нам каже? Люди хочуть знати історію товару. Люди хочуть знати історію того, що купляють. Люди готові платити за гарну історію більше, ніж за гарний продукт…

Не кожний захист курсової вітають оплесками. А цю вітали. Мою і Ланової просто прослухали, хоч і  досить уважно. А ця викликала бурю.

З нею згоджувалися, не згоджувалися, виникли суперечки, мало не дійшло до бійки, приплели співвідношення ціни і якості…

Це була не хвилина, а ціла година слави моєї дівчини. 

- Це ж і є красиво обманути! - штовхнула мене в бік Юлька. І зашепотіла на вухо з таким інтимним виглядом, що Марта аж насупилася.

- Вчись, студент. Нічого розумнішого я тут за три роки не чула. І може вже не почую. А хто тебе з нею познайомив, га?

- Спакуха. Я уже знаю, як тобі віддячити, мавпо, за цю безцінну послугу. - неуважно відповів їй. Бо мені щось муляло у твердженні Марти. А муляти не повинно було. Все ж правда, і воно ж було підтверджено тим, що я й сам бачив.  Ну хоча б оте посереднє зображення приватного танцю Юльки. Його ж  сходу продали не як дешеве ню, а як ідею, що гроші згубні для мистецтва і дівочої долі.

Більш того, ми з Лановою зараз створювали таку саму історію. І мазанина, яка зображувала нас красивих оголеними, вартувала Толяну практично в ціну полотна, фарби, погодинної оплати натурників й десятка годин оренди студії. Якби він зробив фото, його теж можна було б продати. Але таких фото тисячі. 

Та й картини є, мабуть. Не цікавився.

Але тут буде легенда про те, як великі гроші позбавили взаємного кохання і щастя дві красиві - хаха - душі. А після того. як Крамаренко купить її за не названу, але величезну в уяві публіки суму, ціна триптиха з вартості холста і пів кіла масляної фарби злетить до небес. 

Що там буде? Ну зі мною він від ескізів уже перейшов до писання. Я там іду подіумом. Звісно голий, що саме по собі абсурд. Бо на подіумі показують одяг. Навколо мене явно зобразять потім дощ з купюр і монет, що частково прикриє  деякі мої принади, але так, щоб дещо було видно і працювала уява. Це - щоб ніхто не казав, ніби Толян пише порнографію.

А от середнє полотно…

Художник мене і здивував, і все пояснив одночасно. Сказав, що то буде наче стоп-кадр па-де-де з Жизелі. Називатиметься Віддана Ніжність. І там не буде грошей, а буде посмертне злиття душ, тобто нас з Юлькою, щоб ви не сумнівалися - голяка. Але у прозорому балетному одязі. Душ, розлучених за життя чистоганом, але врятованих вічним і безсмертним коханням. Як замовили, що називається.

О-о, пан Крамаренко. То ви собі купуєте власну історію? 

Цікаво. 

Ні, не цікаво. 

Цікаво інше - чого мені останнім часом тицяють в носа чуже особисте?

Але ясно, що у тих, хто намагається затягти Крамаренка у законний шлюб, шансів досі нема. 

І не буде, поки ця мазанина, це масляне неподобство, цікаве лише історією, притягнутою за вуха, висітиме в спальні дуже не бідного чоловіка під п’ятдесят. Застраховане на мільйони. І матиме на меті чи нагадувати, що в його душі ще залишилося щось живе, чи бентежити наївних дуреп. Ті ж  подумають, що уже всього досягли, раз потрапили в спальню плейбоя. А тут їм оба-на! Високе мистецтво і натяк, що їм гроші, Крамаренку - Жизель, що все пробачила.

Хоча… Можливо вихлюпне оце на полотно і заспокоїться? І чергова красуня нарешті його окрутить.

Ну що вам сказати. Марта молодець. Щоб мене штовхнути на такі роздуми, бульдозера мало буде. А вона змогла - легко, двома реченнями.

Все ж приємно, що Марта згодилася бути моєю дівчиною.

І неприємно, що вона місяць гратиме роль дівчини Козла.