Не розумію, як можна когось ненавидіти за расу, стать, орієнтацію, релігію або політичні переконання

- Не розумію, як можна когось ненавидіти за расу, стать, орієнтацію, релігію або політичні переконання - розвела руками Ланова. - В сім’ї мене з дитинства вчили всіх ненавидіти просто так.

- Гарний анекдот. Не хочеш, не відповідай. - сказав я і зібрався йти з кафешки, де ми сиділи після сеансу у Толяна.  Бо то. як виявилося, досить стомливо - годину стояти незрушно, ще й відповідати на його дурні питання. Бо отака у нього метода - хоче знати все про модель, щоб краще передати схожість і душевний склад. І одночасно хоче якнайскоріш виконати замовлення, бо треба встигнути до першого липня, такий дедлайн. 

Тому ми відповідали, поки він робив швидкі ескізи. Вас звісно цікавить,чи були ми голі. Обламайтеся. Нам звеліли зав’язати рушники на стегна. Бо, бачте, ми повинні були поступово звикати одне до одного. Спочатку отак, потім без рушників. А потім покохати душу, а не тіло. Ну чого сміятись? То він так сказав, а не я - коли я спитав, чого обов’язково треба закохуватись в душу голими. І як це буде зображено на полотні. Чи треба буде імітувати статевий акт з душею?

Толян загадково посміхнувся. Настрій у майже визнаного генія був явно бешкетливий, бо він уже явно встиг зранку прийняти на груди. Ще й нам пропонував, щоб ми не соромились. 

Я мало не сказав старість не радість, коли пояснював,що наше покоління соромиться тільки  соромитись, а більше нічого. Але вирішив не плювати в душу. А то ще домалює мені криві причандали, як отого метелика Лановій на дупці. Тому залишив лише частину про  те, що ми не соромимося, а спішимо. Бо нам ще на пари треба встигнути. Хоча б на дві останні. І що вставатики о шостій ранку - то саме по собі заслуговує додатку до гонорару. 

Толян натяк зрозумів і став щось чиркати на ватмані чи як там називається те, на чому роблять ескізи. Питав стандартне, навіть не перевіряв, чи йому не брешуть.

Я дуже фільтрував базар, не знаю як Ланова. Відповідала розслаблено, - скільки років, чи були конфлікти в сім’ї, з ким більше - з батьком чи матір’ю. Нічого особливо нового я не дізнався. Так,булиі з обома батьками. І мріє вирватись з-під опіки. Нащо питав її? Він же її уже малював. Не знаю. Може тоді питання були інші. А може хотів так нас познайомити. Ми ж не сказали, що і так знайомі з першого курсу. 

Словом натурник - то важка праця. Типу вантажника. Вставити рано, фізично тяжко і можна спитися під розмови за жизь.

А коли ми вийшли на вулицю, Юлька сказала, що можна не спішити. Марта нас відпросила. І треба хоч кави випити. Бо вона не створена дві доби підряд проводити на ногах і при цьому лицемірити.

- А де ти лицемірила? - здивувався я. 

- Та всюди. - вона відпила кави й капризно зморщила носик, чи то кава не сподобалася, чи питання.- Цінності оті, взаємини сімейні.

- Тобто у тебе все гарно з батьками, і ти при цьому не любиш усяке ЛГБТ? - насторожено спитав я. Совість мене все ж кусала за те, що не сказав їй правди про її Козла. 

Отут вона й видала той анекдот. Про те, що всіх ненавидить однаково. Ухилилась від відповіді. А я сказав, що не треба відповідати, раз не хоче, і зібрався вже йти. Але її кава була ще не допита. До того ж Ланова взяла до неї струдель. І половину віддала мені, а до того що залишилося, ще не приступала.

- Що у лісі здохло Юлічко? Ти ділишся їжею і їси солодке. Воно наче робить людей добрішими, а ти виделку так тримаєш, що починаю боятись за свої очі. На це теж можеш не відповідати. - додав, коли побачив, як її очі зло звузилися.

- Допити о сьомій мене трохи забембали, Приходько. А тут ти ще. Хоча можеш біля мене посидіти й перевірити. Може я й справді після солодкого подобрішаю.

- Та посиджу. Треба ж перевірити, як на тебе діє солодке, й розрахуватись за каву.

- Ой, тримай те мене семеро. Бідний студент зібрався платити за Ланову. Краще я за тебе розрахуюсь.

- А оце було образливо, Юлічко. Ти натякаєш, що я не можу подужати витрату на дві кави, сніданок і струдель?Тобі не відомі дослідження про те, що таке знецінення може призвести до імпотенції? Щоправда, у дуже тонких натур. - додав я чесно.

- Нууу… Якщо мова йде про імпотенцію, то я беру свої слова назад. Плати. А то коли ти полюбиш мою душу, а я твою, треба ж буде це якось намалювати. Щоб ніхто не засумнівався, що то саме кохання, а не сцена з класичної постановки Жизелі. До речі як тобі, сподобалося?

- Свят-свят, Ланова. Хоч ти не починай. Єдине, що я виніс, торкнувшись прекрасного, так це те, що сцену треба або застеляти товстим килимом, або ще щось з нею зробити.  Бо знаєш, коли стільки безтілесних духів на неї купаються, то виникає наче додатковий барабан в партитурі. І це трохи не в тему.

- В партитууурі. - задумливо передражнила мене ця мавпа і відколупнула мікроскопічний шматочок струдля. Помилувалася на нього, наче на витвір мистецтва. І дуже еротично злизнула з пластикової ложечки. Ти й такі слова знаєш?

- Я ще й не такі знаю. Наприклад, а ну їж швидше, а то все викину в помийницю.

- Жах який. - вона аж притримала тарілочку рукою. - З тебе станеться.

- Не  с… не бійся, Ланова. Не викину. То татова примовка. Практично все, що я пам’ятаю про нього з дитинства.

- Високі у вас були відносини. - сказала Юлька і проробила фокус зі злизуванням крихти смаколика вдруге. От же ж! Ні. Імпотенція мені поки що явно не загрожувала. 

- Та вони й зараз приблизно такі. Так що не фастайся своїм нещасним дитинством. Що та з тобою робили? Твоїй Барбі не купляли авто з діамантовими фарами або тобі не давали бити прислугу канчуками?

- Що ти знаєш про нещасне дитинство, Жеко! Мені взагалі не купили Барбі. Сказали, що лялька, яка каже, ніби математика - це складно, мене нічого гарного не навчить. 

- Я це прирівнюю до тортур, Ланова. Так і передай батькам.  Моїй сестричці купили.  І всяке начиння, і одяг купляють. Хоча, як добре подумати,  ти знаєш математику. А наша мала  - тільки назви усякого шмоття.