Це ж гарно, коли у людини є почуття гумору?

- Видатний талант. - захоплено сказав Крамаренко, що звичайно був на виставці раніше нас.Тому що встигає завжди й всюди перший. 

- В цій серії я намагався передати страшну владу грошей над мистецтвом і людськими душами. Щасливий, що ви оцінили те, що вийшло.

Художник, дядько під сорок, який ніяк не хотів згоджуватись з тим, що вже дорослий, носив одяг, модний у часи своєї молодості, явно прийняв для хоробрості. Причому почав ще з вечора. Бо коли він нахилився поцілувати Марту в щічку, перегар долинув і до мене.

- Це полотно я назвав Приватний танець. - митець кував залізо поки гаряче. Бо якщо меценат і цінитель прекрасного у всіх його проявах, тобто Крамаренко, якщо й не купить, та похвалить цю порнуху, то обов’язково куплять. І художник явно про це знав. - Ви відмітили талант, зверніть увагу…

- Та я уже звернув. - поблажливо відізвався потенційний покупець. - Вона талантище, якщо це з натури.Отак вигнутись, і завести ногу за шию  не кожна балерина спроможеться. Що скажете, дівчино? -  звернувся він до Марти. Її ім’я він звісно одразу забув. А от де зустрілися - ні. 

- Так, колорит чудовий. - защебетала Марта, сяючи скельцями окулярів. - І контраст між білою шкірою танцівниці, вогненним кольором волосся й темрявою навколо привертає увагу до грошей, що сиплються з темряви. Це підкреслює…

Вона щебетала далі, майстерно удаючи, що не зрозуміла скабрезного підтексту. Поступово ці два цінителі прекрасного перейшли на жаргон, якого я не зрозумів. Зате зрозумів, що робить меценат. Він майстерно збивав ціну.

Художник стояв, як опльований, але не смів відійти. Бо інтерес до картини був явний, але не шалений.

- Киньте ціну мені в приват. - під кінець недбало дозволив Крамаренко. Бо на відміну від художника стояв лицем до простору галереї. І вчасно помітив, що наближаються конкуренти.

Митець, що так виразно і колористично бездоганно протестував проти влади грошей над мистецтвом,  щось застрочив в телефоні. У мецената в кишені дзенькнуло. Він вальяжно вийняв новенького айфона і подивився ціну приватного танцю Ланової. Витримав значущу паузу і так само неквапно кивнув, як раз коли перший конкурент підвалив зі своєю пропозицією. Можу закластися на гроші, що ціна зменшилася суттєво. І якби конкуренти не вумнічали, оглядаючи інші полотна, то купили б Юльку дорожче. Ну що ж. У кожного свої таланти. Мені тільки дивитись і вчитися.

І біситись. 

А спитайте чого - і сам не знаю. Я її й так бачив у трьох фігових листочках, і вона мені пропонувала цей танець віч-на-віч. Всього лише в обмін на курсову. А це значно дешевше того, що заплатив Крамаренко.

І взагалі все правильно намалював той прибухнутий митець. Для неї гроші й статус - все. Це її вибір. Має право.  

Та й що я сам можу мати проти грошей? 

Але бісило, аж тіпало.

Тим часом за нашими з Мартою спинами зібрався майже натовп. Бо гола баба просто так, і гола баба, яку Крамаренко не просто купив, а й заявив, що повісить у спальні - то небо і земля. Цінителі уже бачать в ній не просто фотографічну схожість і гарно набиту руку посереднього художника, а глибину замислу, філософію і непересічну майстерність в передачі усього того, про що говорила Марта.

Вона, до речі густо почервоніла, коли Крамаренко заявив, що буде милуватись картиною одинокими холостяцькими вечорами. Бо навіть така невинна овечка, як ця дівчина, чудово розуміє, що у цього холостяка за вечори.

А от я не розумію, нащо провокувати дівчину, яка тобі ніяким боком не цікава. 

Чи я не знаю які йому подобаються? 

Та чого тут знати. Такі самі, як і мені. Щоб око вирізнило з натовпу. Такі всім подобаються.

А Марту так одразу й не заціниш. Але як придивитись, вона навіть дуже симпатична. Просто не яскрава. Зате добра. А як заговорить, одразу видно, що розумна і ціну собі знає.

Це викликає повагу. Як і її манера носити оті немодні окуляри. Щоб не лізли ті, хто їй нецікавий. Такі самі обирають.  Бо знають. чого хочуть.

І залишається тільки перевірити, чи ми з ню дивимось в одну сторону. Тобто прагнемо того самого. 

А мене чогось цікавить зовсім інше. А саме - чи танцювала Ланова приватний танець для цього дядька? 

Після першої покупки справи художника пішли на ура.  І половина картин була закуплена, як то кажуть на кореню. Може ви здивуєтесь, але саме та половина, де моделлю була Юлька. Щоправда, одягнена. Ну більш-менш.  Таких акробатичних трюків вона більше не робила.  Але покупці вкладали гроші у визнане. Тож Юлька продавалася, як гарячі пиріжки після пар, коли голодні студенти ладні зжерти все, що схоже на їжу.

Поступово публіка переміщалася до фуршету. 

- Я б такий, що уже й пішов би звідси. - товсто натякнув я Марті. - Наче виставка успішна, колористика кольорова й контраст контрастний. Більше ж нічого цікавого не буде?

- Мабуть. - засміялася Марта.- Якщо який-небудь вандал не здумає обілляти фарбою якийсь з шедеврів Толяна.  Тоді він точно буде визнаним генієм.

- Я пас. Не захопив із собою фарби. - зліше, ніж збирався, відізвався я. - Але нехай він не тушується. Масляні фарби не дорогі, а бідних студентів повно.  Ну оштрафують за хуліганку. Так штраф можна включити у вартість акції.

- Сильний хід, Женю! З тебе виросте справжня акула бізнесу. В тобі гарно співвідносяться бунтарство, креативність і бізнесовий підхід. - сказала Марта і знову мило зашарілася.

- А ти можеш все красиво пояснити словами. Контраст між білою шкірою і колоритом грошей … - пропищав я манірно, і ми мало не покотилися від сміху. 

Марта округлила очі й приклала пальця до вуст.

- Тсс. Тут храм мистецтва. Юлька собі лікті гризтиме від досади, що пропустила свою хвилину слави. До речі це я їх познайомила з Толяном. Хочеш, і тебе познайомлю? Він дуже зацікавлено на тебе дивився. Така натура пропадає. Теж висітимеш у якогось крутелика в спальні. - підморгнула вона.