Ти точно за традиційні цінності, Ланова?

Ми як раз спустилися випити кави І нетактовна Ланова проїхалася по моїх панських замашках. Мовляв, я заробляю копійки на рефератах. Збиваю бабоси на стартовий капітал, а сам витрачаюсь на каву і взагалі на фастфуд.

Марта одразу запропонувала мені носити на пари каву в термосі й поділилася бутербродами.

От же ж метка. І на пари встигла раніше за всіх, і щось поїсти зробила. І добра душа - ділиться, співчуває. Ідеальна дівчина.  Не те що оця мажорка.

- Треба її в темпі вальсу прихватизувати. - кажу собі суворо. Бо ентузіазм уже не той. 

Вона просто зразок того, що мені треба від жінки. Це ж нормально,коли дружина не тринькає гроші й при цьому не годує тебе  черствим хлібом,бо треба економити?

От тільки чого мені це так само неприємно слухати, як і від Ланової?

Обоє рахують чужі гроші й нав’язують свої уявлення про те, куди їх витрачати. І це підбішує. Бо я до такого не звик і звикати не збираюся. А говорити на емоціях  з дівчиною, яка у тебе остання в списку і в принципі подобається, не варто. Може ви про це постійно пам’ятаєте. А от я - ні.

- Дяка, Марто. Бутери просто вогонь. Просто звик їсти не вдома. У нас це нормально. Та й кава в термосі - то помиї. Бо перебовтається і перестоїть. А я люблю, щоб смачно. Бо інакше нащо і їсти.

- Не уявляю, як може бути дешево і смачно по генделиках. - каже добра душа Марта. - ти бери ще бутери. Не дивись на Юльку. Вона нічого не їсть, фігуру береже. Від того вічно зла. Хочеш, я тобі на пари приноситиму. Ти з чим бутери любиш?

- Отакі й люблю. З лососем. З акулою ще. Хоча більше фіш енд чіпс. - ляпає мій дурний язик. - Свіжа риба, тільки виловлена, і картопелька, ммм… як згадаю, так аж слина тече.

- Ой, зараз вмру. От тільки не зображуй з себе збіднілого мільйонера. Де це ж ти, простий сільський хлопець, набрався таких звичок? Менше кіно про красиве життя дивись. - сміється Ланова.

- На фермі у вітчима і набрався. - кажу щиру правду. Бо раз уже спалився,треба пояснювати. Щоб далі не копали. - у нас там крафтове пиво роблять. Гарно йде під стейк з кенгурятини.  Тобі б сподобалося. Мнясо не з випасу, тваринка їла все в екологічно чистій природі. І воно пісне, жорсткувате. Зате білку там більше, чим в курячому філе, яке ви всі тут тріскаєте для фігури.

- Тууут? - Ланова наче ввімкнула невидиму бормашину і зараз бере пробу грунту. А Марта мімішно підперла голову кулачком і уже готова слухати казку.

- Ну не там же. - кажу, щоб потримати інтригу. У нас не заведено готувати вдома нічого, крім барбекю. От запросіть мене кудись, я вас дуже приємно здивую. Люблю це діло досі.

- Брешеш. - впевнено каже Юлька, а Марта майже непомітно смикає її за рукав, щоб не перебивала. Та де там. Ланова думає, що зловила мене на брехні, і пре, як танк.

- Ти казав, що любиш борщі. І мамині пиріжки. А не барбекю і стейки з усякої гидоти.

- По-перше, це не гидота. А по-друге, люблю. Мати  може й досі готує вдома. Хоч і не кожного дня. Бо їй ніколи. А коли звідси поїхала, то дивувала вітчима. Шарашила борщі й котлети три рази на день, у вихідні обов’язково пиріжки. Хоч пахала в контрорі нарівні з усіма. 

Так ти не тутешній? Чого тоді брехав про Лускунчика! - наставляє на мене палець з ідеальним манікюром Ланова.

- Не бий мене, лягавий, я все скажу. - Піднімаю руки, наче здаюся. - мати розлучилася з батьком. Той намагався мене відібрати. Щоб дозолити їй. Знайшла об’яву, що фермер з Австралії шукає роботящу жінку для створення сім’ї. Ну й рвонула туди. До речі туди не так просто потрапити. Треба мати ідеальне здоров’я і не бути ні лікарем, ні ще кимось таким,хто там кожен другий. 

- Ух ти! - І що, городьська жінка, яка ходить на Лускунчика, одружилася з простим фермером? - очі Юльки уже палають цікавістю.

Я розводжу руками.

- Розумію,я к тобі близька ця тема. Одружилася. І на балет він її возить. Там не далеко, всього пару годин їхати. Сам не любить. Але заради неї терпить. Каже, хоч пару годин можна виспатись під гарну музику.

- І вона працює на фермі, от бідося?

- Угу.  Впахує, дай боже. Раз відпустку брала. Коли мені сестричку народила. Так вітчим мало не посивів. Не хотів чужу людину брати. Й гроші на сторону платити. То я й почав йому допомагати. 

- Тепер я знаю. чого англійка наша каже, що ти феномен. Говориш так, що нічого не зрозуміло, а пишеш грамотно і перекладаєш швидко. То австралійський акцент. - каже освічена і культурна Марта. А Ланова тільки зачудовано присвистує. Хоч би на цьому зупинилася. Але ні. Вона без гальм.

- То ти звідти втік, бо тебе припахали з роботою? 

От де її виховували, Чого лізе в особисте, мавпа противна?

- Ні. То недовго було. І корисно. Я тоді й захотів робити кар’єру в логістиці.А до того моделлю підпрацьовував. Спортивний одяг показував. Але то не робота на все життя. Платять гарно, але пенсія, як в балерин. Дуже рання. Та й не цікава та тусня. Всі про здорове харчуванні, розлади харчової поведінки та проте, хто бі,  хто натурал, хто ще хтось.  

Ланова недовірливо кривиться.

- Ну а що тобі заважало займатись логістикою там? 

Вона точно емпатка. Брехню відчуває на раз. Але не відчуває, що переходить межу. Або відчуває, але робить це навмисно. Тисне на больову точку.

Я ж був у матері один син. Вона мене рятувала від батька, що гуляв наліво й аб’юзив нас із нею з особливою витонченістю.  Перетнула пів світу, щоб я міг спокійно жити й не кричати ночами від страху. Все рідне й знайоме кинула. Життя через мене змінила. Ми з нею були,як вікінги. На довгих дракарах та на плаский берег, спина до спини проти всіх. Довго так було. Вітчим там був десь збоку.

І тут вона народжує сестру. І в них з вітчимом одразу  таке ком’юніті, в яке я уже не дуже вписуюсь. Бо здоровий лобур. Сам заробляю. Дівки мне люблять, я їх. Знаю, чого хочу в житі. І в сантиментах не маю потреби.

Ну я їм побажав щастя і повернувся сюди. Квартира бабусина мене чекала. І батько знайшовся. Каявся.