Запорукою гарного ранку є гарний вечір, або чи любите ви балет так, як не люблю його я?

- Запорукою гарного ранку є гарний вечір. - каже Ланова замість привітання. І не схоже, що її ранок гарний. А я знаю, де і з ким вона була ввечері, тож не сильно дивуюсь. Совість кусає мене, а я удаю, що  не відчуваю нічого.

- У тебе був гарний вечір? Поздоровляю.  кажу, пропускаючи її вперед, але вона підштовхує мене сісти поряд Марти, а сама сідає скраю.

- Ні, у тебе. - сміється вона. А Марта дивиться на нас осудливо, наче мати на дітей, що соромлять її перед гостями.

Ми як раз встигли заскочити на першу пару разом з дзвінком і перед преподом, вредним дідком, що терпіти не може запізнень і неуваги до його лекцій. До речі там завжди є, що послухати. Не про законодавство, воно описане в кодексах. А про те, як його обходять. В славнозвісні дев’яності дідок, тоді зубастий комсомілець, налагоджував схеми в міжнародній торгівлі. Потім більші акули відтіснили нахабу з ігрового поля. І він подався викладати. Діло знає туго.  І я б із задоволенням його послухав, хоч Марта зайняла нам місця на першому ряду амфітеатру, а я не люблю так близько.

Та ця Юлька хіба дасть зосередитись?

- Чуєш, Приходько, мій козел передав тобі привіт.  Ти що, з ним близько знайомий? 

- Нічого подібного. - скоріше, ніж треба, заперечую я і недоречно червонію. Юлька дивиться на мене підозріло. Ця мавпа може й не дуже шарить в економіці. Але емоції ловить, як надчутливий радар.

- Тихше ви, він на нас дивиться. - шепоче Марта. Навіть шепіт її мелодійний, без жодної вульгарної нотки чи дурносміху. Я це ще вчора помітив, коли вона взялася мені пояснювати, що відбувається на сцені. А тоді я мало не сповз з сидіння на підллогу від реготу, коли танець духів почав супроводжуватися стуком пуантів об підлогу. Таким гучним, що перебивав оркестр. І явно збивав музикантів з ритму, бо був абсолютно несинхронний.

Не подумайте погано. На відміну від батька я не ходжу на балет. Але у мене тепер начебто є нова дівчина, і я, виходить, ходжу.

Принаймні вчора не вдалося відкрутитись. Але тепер буду обережніше.

Просто гарна їжа і приємна компанія розв’язують язик.

А Ланова влаштувала мені легкий допит, виразно округляючи очі. Мовляв, покажи себе з гарного боку, для тебе ж стараюсь.

- Жеко, ти така загадкова особистість.  - зайшла вона з козирів, еротично облизуючи губи, які від холоднику стали бурякового кольору. - От ми з Мартою ніяк не зрозуміємо. Як можна одночасно рулити далекобійними трейлерами й зніматись як фотомодель, а потім поступити сюди? 

- Нічого загадкового. - скромно опускаю очі в тарілку зі смачнющим холодником, таким приємним після спеки. - я хотів саме сюди вступити. Буду робити кар’єру в міжнародних перевезеннях. Безплатно не світило. Тож збирав гроші. Працював, де добре платили. І от я тут. Я й зараз підробляю. То уже на стартовий капітал.

Косую на Марту, та схвально киває і підсуває мені тарілку з пиріжками.

- Ммм… Пахне, як вдома у мами. - кажу майже без лестощів.

- А мама твоя далеко, Приходько? Передає тобі домашні пиріжки й сало, мабуть. Ти б хоч поділився. - підколює Ланова. Одразу видно хлопця, що виріс в селі, на натурпродуктах.Ти, Марто, помацай ті м’язи. Залізо просто. У нього, мабуть, і кубики є. Покажеш?

- Що тобі до пиріжків, Юлю. - стримано каже моя остання кандидатка. - Ти он один листок салати ще не доїла.

- Рахую калорії, Мартичко. - зітхає Ланова. Сьогодні ввечері будуть принаймні дві маргарити.  Там калорій на два дні. Все не витанцюєш.

- Які ще маргарити, Юлю! У нас прем’єра ввечері. Тільки не кажи, що забула. - сплескує руками Марта, і в неї аж скельця окулярів тьмяніють від хвилювання.

- Не забула. Просто мій козел приповз на колінах, вимолив прощення. І тепер ми йдемо в SKYBAR

домирюватись. Ти що, станеш на заваді моєму щастю?

Марта заперечливо хитає головою

- Знала б ти, як важко було дістати квитки в перший ряд. - каже вона, ніби Юлька винувата в тому, що не все в житті можна запланувати.

- Я що,уже на боці цієї мавпи?- ловлю себе на думці. - Та ну!

- Не плач, не реви, подруго. Підеш з кавалером. От чим тобі Жека не супутник? І вдягнутий пристойно, і проведе до дверей, бо чемний хлопчик. Мене ж не буде ще вдома, мабуть. 

Марта переводить на мене задумливий погляд.

- А ти любиш балет, Женю?

- Не знаю, мабуть, скоріше так, чим ні.В дитинстві у батьків був ритуал. Ми перед новим роком ходили на Лускунчика всією сім’єю.А потім батьки розлучились, мама зі мною поїхала звідси. І відтоді я на балеті не був.

- Тоді впевнена, тобі сподобається. Це ж прем’єра Жизелі. Нова постановка, Потоцька як запрошена зірка.

Звісно я радісно згодився,про що дуже скоро пошкодував.

Навіть не про те, що тут все відрізнялося від дитячих вражень. Стало маленьке, пафосне і без найменшого  відчуття казки й обіцянки дива. 

Та й сидіти з пісною мармизою на першому ряду - зовсім не те, що в ложі, де можна було встати й вибігти в коридор, коли ставало особливо нудно.

А тому, що сусідами нашими виявилися сам пан Крамаренко з новою дамою. Ну принаймні настільки новою, що я її не впізнав.

І звісно мало не спалив всю контору з притаманною йому безалаберністю.

- Привіт Жеко, в балетомани записався? Познайомиш з супутницею. - заволав він на весь театр,побачивши, хто сидить поряд зі мною.

- Із задоволенням. - процідив я крізь зуби. - Марто, це пан Крамаренко, я його водій у вільний від навчання час. Пане Крамаренко, це Марта, моя прекрсна у всіх відношеннях однокурсниця. І як раз вона балетоманка. А я так, мимокрокодил.  Вам буде з ким обмінятись враженнями про прем’єру. Вони одразу защебетали на балетному жаргоні. 

Я слухав це з відразою й обмінювався співчутливими поглядами з  супутницею цього підстаркуватого плейбоя. Її мені теж представили і я удав, що запам’ятав. Але не став напружуватись. Нехай вона на тиждень хоч затримається.Тоді буде сенс запам’ятовувати Ім’я й адресу.