Скажи, це було красиво?

У мене культурний шок. Красуня з сім’ї Ланових ладна удавати, що нічого не сталося, якщо вона не бачила зради. Цікаве життя у родичок олігархів.

- А що такого? - Презирливо пирхає мажорка. Треба слідкувати за обличчям, вона може й дурепа, а емоції зчитує на льоту. - Типу ти ніколи не зраджував свою руденьку.

- Уяви, не зраджував. - відповідаю уже через силу. От вміє ж дістати за пару хвилин до печінок.

- І що то тобі помогло? - і другою ногою ступає на мою особисту територію  це стерво. -  Чого ти в цьому бомжатнику пиляєш реферати за копійки, а не відмічаєш з  твоєю Дашкою п’яницю в клубі?

- Ти, Ланова, хочеш мене розжалобити, бо вже плітки розійшлися. Хочеш підлаштуватись під мою ситуацію? Так і я й повірив. Хто тебе кине? Ти красива, весела, ніколи не бачив тебе в депресняку…

- Оу, то тебе знову продинамили, Жень? - майже натурально дивується вона. - А я думаю, чого ти такий злий! 

Ти ба, як чужі неприємності втішають, її сльози вмить висохли.

- Забий на ту Дуньку. - Знайшовши больову точку, Ланова одразу змінює тон  на повчальний. А я ненавиджу, коли мене повчають. Особливо такі, як вона.

- Тебе ще не питав, що мені робити. Сама чого не забила, а рюмсаєш тут? Ти ж Ланова. Просто дай об’яву, що дівчина з прізвищем одного відомого з рейтингу Форбс олігарха шукає нареченого. І список вимог викоти. Проведеш кастинг. Чого ти тут перебираєш одного за одним? Світ нашим факультетом не обмежується. 

Вона дивиться на мене, як на дурника. Причому так, що я сам починаю себе ним відчувати.

- Мені не дозволять з іншими одружуватись. Бо гроші до грошей, Приходько.  Можна за інших, що вже закінчили міжнародні фінанси. Тільки вони старші й жонаті. Можна за молодших, які ще сюди не вступили. Порадиш за школярів мені братись? От тобі й вибір без вибору. А ти… Свіііт широокий. - передражнює.

- Тоді чого тебе сюди принесло? - уже зло питає, наче я маю відповідати. - Думаєш, наскирдував грошей, щоб платити за навчання так ухопив бога за бороду? Ага щазз. Такий розумний, а не дійшло досі, що ти тут нікого собі не знайдеш, окрім для  сексу і ненадовго. От закінчиш бурсу, піднімешся, щоб від тебе віяло не самцем, а грішми. І всі будуть твої.

- Ач, яка розумна. - чого мені стримуватись,як вона перейшла до базарних методів? - А сама чого не хочеш піднятися, щоб від тебе пахло не статками Ланових, а розумом і гордістю? - загострюю, щоб нарешті відчепилася. Бо у мене від таких розмов настрій псується. 

І тут вона несподівано знову стає така домашня киця, гладить мене по руці й починає пояснювати.

- Не порівнюй. То для тебе через десять років буде розквіт. А уже я буду перестарок. Хто на мене подивиться? Та й народжувати буде проблемно. Заводити сім’ю треба зараз. І гуляти, поки молода. Бо потім не вийде.

- Чого це не вийде? - до речі цікавлюсь непідробно.

Вона стискає мою долоню прохолодними тонкими пальцями так, що я відчуваю її прискорений пульс. І мій починає теж прискорюватись.

- Знаєш, коли чоловік купує кохання, то в моєму колі це нормально. А коли жінка - зовсім навпаки. Тому нам і треба принца на білому коні, тут і зараз. При чому не надто розумного, але багатого. Щоб не він нами вертів, а ми ним. Інакше все життя залежатимеш від батьків.  Ти хочеш залежати від батьків, Приходько?

- Не хочу і не залежу.  І не мели дурні. Тобі вісімнадцять чи вісімдесят один? Маячню несеш, наче баба стара. Одружуватись треба не зі статками, а з людиною, на яку можеш покластися. Бо статки сьогодні є, завтра нема. І що тоді? А ти ходиш, придивляєшся, і у тебе в очах калькулятор блимає. Думаєш не видно? А потім дивуєшся,що тебе зраджують…

- Ой, на себе подивись. - куди й поділася млосна манірна дівиця, вона майже кричить, і тому стала схожа на живу дівчину, а не на красиву ляльку. - Кохання шукаєш, як наївна школярка. Сюди не вступають , щоб закохуватись. Тут ярмарок наречених, ясно тобі? Он тебе теж кинули. А ти ж і красивий, і розумний, і з качалки не вилазиш. На кого вона тебе проміняла, кажи? Щоб порівняти. 

От комусь щастя дістанеться. Колупається в чужій рані  кігтями. І це не мені від неї щось треба, а їй від мене. 

- Слухай, Ланова, іди собі. - ціджу крізь зуби. - Таксі чекає. На тобі реферат, для себе робив. Не треба грошей, тільки згинь, бо я за твоїм триндежем нічого не встигну.

- Ні, кажи, я тобі все розказала. - стискає вона мою руку і другою долонею. І мені стає цікаво, чи вона зможе обхопити моє зап’ястя пальцями однієї руки? Довгими красивими пальцями, нічим не прикрашеними, що досить дивно. Думає втримати мене на місці цими лапками? От смішна. Але я чомусь сиджу, а вона наполегливо стискає мої пальці.

- Не все ти мені розказала,Юлічко. - кажу не знати нащо. - Ти не розказала мені, нащо тобі так терміново треб реферат.

- Тю на тебе, Приходько. Щоб стипендія була.

- А стипендія Лановій нащо?

- Щоб батько не нудив. Щоб всі знали, що я не тільки красива, а ще й розумна. Чого причепився? Давай свій реферат. І дуже треба мені твоя розповідь. Я й так знаю, на кого вона тебе проміняла. Бо з нею свого козла й застукала. Ти б бачив, як він злякався. От де завдання із зірочкою. Думай тепер  як з ним помиритись. До речі як думаєш? Може він вивчив урок?

- Я про це нічого не думаю, Ланова.  Іди вже. Подружку в мені знайшла? Душу вилила, реферат захапала, ще тобі сеанс психоаналізу провести? Тепер розумію, чого ви, Ланові, такі багаті буратіни. Все тобі віддав, і реферат, і час, і співчуття. Ще й винний залишився. І це при тому, що хтось пропонував заплатити втричі.

Вона посміхається і плескає мене по плечі, потім починає тиснути пальцями на м’язи руки від зап’ястя до шиї. Невимовно приємно, щоб ви знали.

- Ого.  У тебе може й кубики є? - питає зацікавлено.

- От мавпа. Яке тобі діло до моїх кубиків?

- Та я тут подумала, Приходько.Ти якийсь не дуже сумний, що тебе кинули. Зате злий. Не хочеш повернути кохану?