Сучасні хлопці навіть обманути красиво не вміють

Все почалося тоді, коли перша красуня нашого потоку із прізвищем, від якого віяло статусом і статками, причепилася до мене в кафешці. Вона граційно присіла в пошарпане пластикове крісло, наче на трон.

- Чуєш, Приходько, скільки візьмеш за реферат?

- На коли тобі?

- На вчора.

- Не вийде, Юль. У мене тиждень забитий.

- Я заплачу вдвічі, може й втричі. Рятуй, бо все горить-палає. - дівчина, як то кажуть, модельної зовнішності, надуває гарно підмальовані губки, красиво закидає ногу на ногу й виразно потирає великий палець об вказівний.

- Не вийде, Ланова. - відповідаю ввічливо і твердо, але в останній момент не втримуюсь. -  Ти б все ж хоч іноді на лекціях слухала преподів. Або з’являлася на них частіше. Це ж маркетинг. Він так не працює. Тут проста арифметика. От дивись. - сам не знаю. нащо це пояснюю, але вперто продовжую - Я зраз на тобі зароблю втричі більше, посуну когось в черзі, і він не здасть. Думаєш на цьому все, втратив одного замовника, зате маю іншого, хто більше платить? 

- Вона удає зацікавлення і нахиляється вперед, демонструючи  мені гарний третій розмір, от же ж провокаторка. 

- Це питання з зірочкою, Приходько? - муркоче.

- Ніт, Ланова. Це пояснення того, чому ти залишишся без реферату. Якщо я тобі віддам приготоване для іншого, і він, і всі інші, хто через тебе не встигне здати, або просто нервуватиме, більше до мене не прийдуть.

- Маркетолог від бога. - пирхає вона, наче розлючена кішка. - А мені що робити?

Знайшла кого питати. Хоча я б порадив. Сказав би, щоб заміж нарешті виходила, не займала чиєсь місце на факультеті.  Та це не моє діло. І питає перша красуня потоку не про те.

- Сама напиши. Теж мені, проблема.

- Ну чого ти, Приходько. - вона дуже мило морщить носика. -  Не нуди. Реферат захищати треба. А в мене біла пляма  по цій темі.

Коштовна прикраса нашого факультету театрально сплескує руками й відхиляється від мене в незручному пластиковому кріслі кав’ярні. Позбавляє мене видовища чудових півкуль у викоті атласної блузи зате знову провокативно схрещує ноги. Як тільки не заплутується у тих довгих макаронинах?  Але ефектно, визнаю. Вона манірно тягне голосні, облизує губи й значуще дивиться  темними безстидними очима. Що за дитсадок, я ж не натурою беру. І вона про це в курсі.

- Ну йди й вивчи. - починаю сердитись. - Чого ниєш? Ти більше часу витратила тільки що на умовляння, ніж могла б нагуглити й вивчити.  

- Ти ще й педагог від бога, Приходько. - каже вона улесливо. - Я іншим разом так і зроблю. А зараз не нуди. Мене таксі чекає. Реферат на вчора потрібний. Дуже-дуже треба. - і Юлька вивіреним жестом торкається тонкими прохолодними пальцями моєї руки, ніби натякаючи, що не можна таким великим і сильним чоловікам ображати маленьких дурненьких дівчат. 

- Ти ж не звір який. - проводить нігтями від долоні до ліктя так, що по хребту побігає електричний розряд. - І ти сам уже стільки часу на мене витратив, що уже б давно пів реферату нашрайбав.

- Та яка тобі різниця, що захищати - списане з гуглу чи від мене?

- А ти мені все поясниш, Женю-Женюрочко. Правда ж?

- Неправда. Таксі чекає, іди й не відволікай. А то у мене класова ненависть прокинеться.

- Від ненависті до кохання, знаєш…

- Свят-свят, Ланова. - до речі це справді страшно. - Ще не вистачало втюритись в таку, як ти.

- Яку ще таку? - ого, вона що, образилася? Очі звузила, губи в нитку підтисла і дивиться, як через приціл. Ще подряпає своїми гелевими пазурями. Ой боюсь-боюсь.

- А ну кажи! - командує. - Не вистачало втюритись в красиву тупу неробу? Що не здатна…

- Еее, ти що  плачеш?

- Ні, сміюся. - цідить крізь зуби. - І сльози від сміху. Мене хлопець кинув. Ну не кинув, я його кинула. Просто застала з іншою. От скільки раз собі казала - не приходь раніше домовленого… Сучасні хлопці таке фуфло. Навіть обманути красиво не вміють. А я вже заміж зібралася. За придурка, що не здогадається зняти окрему квартиру для побачень.