У теоретичному мисленні про чиєсь життя можна легко оперувати почуттями, стосунками, часом, віком, природою та всім іншим, але практика і особливо своя, то вже, як то кажуть, друга пісня.
Я би зробив і я роблю - то як інші планети, тому допоки не спробуєш жити у стосунках із відповідальністю, чи почати виховувати своїх дітей ( а не чужих у гостях ), то лише аж тоді пізнаєш «все на своїй шкірі».
Ходити «на каву при параді» це не то саме, що пити на ходу каву в п’ятій рання чи прийти «ледво живий» по 10 годинах з роботи до хати і говорити про життя, коли тебе шляк трафляє від будь-яких думок і розмов загалом.
Комусь робити зауваження, що люди не вміють будувати стосунки - що оком підморгнути, а коли сам «нарубаєш дров», ще не дійшовши до лісу, то тоді сядеш тихо і не будеш комусь тикати пальцями поміж очі.
«Придивлятися» до людини на відстані можна роками, але як почнеш жити «в одних квадратних метрах», то тоді лише усвідомиш, що та інша людина і з фуками, і з мухами, і теж і дихає, і хоче їсти ( як і ти ).
Можеш пробувати «жити» разом, тренувати тисячі сценаріїв, але то все «передмова» до реалії буття разом, а ще Боже борони, вийде, що та була нелюбов, от тоді зовсім приходить один сам і розчарування.