Про близьких

Стосунки удвох - дуже делікатна справа. А коли там з’являються діти, то все наче знову перелаштовується. Діти стають центром усього, бо їм треба особливий догляд та увага. Батьки зі своїми особистими стосунками наче відходять на останній план. Не встигають вдихнути на повні груди, як роки біжать у них попереду. Поки очі підняв до неба - наче любові й не було. Вічні гонки, виховання, недоспані ночі, недозароблені гроші, недомовки, образи. Все чекає на краще завтра. Завтра прийде. Обов’язково. І часу на все таки має вистачити. Дивись, наче  у всіх так само і нічого! 
Власне - нічого сказати іншим. Бо кожен сам має по самі вуха.

А діти? Діти виросли, але сильно ображені - хто на маму, хто на тата. Бо ж вони, диви які мудрі, а ті, батьки, що там знали. Як знали, так те життя ліпити до купи. Дехто не зміг дотягти. Пішли шукати нових. А діти? Діти недовольні. Вони ж то центр усього!!!

Знайти баланс дуже важко, деколи че займає усе життя. Лише людина думає, що знайшла, а тут щось нове - вибиває.

Тут кінця немає. Діти, які вже дорослі, а носять на батьків аби які образи ( і ніхто не спростовує вини ) роблять СОБІ Ж ШКОДУ. Перекривають собі родові потоки -силу свого роду, а то й деколи і своїм дітям. Закривають
на великі замки - грошові потоки та енергію створення пари. Коли малий - одне мислення. У дітей завджи є винні дорослі. Тому у період зрілості важливе переосмислення, розуміння та спроби прощення. Механізми у кожного можуть бути різні, але суть однакова - заселити у своє серце любов. Ті почуття, які будучи дитиною, людина не отримала по тих чи інших причинах.

Ображеним у душі дітям буде шанс у житті відчути всю гамму батьківства, лише тоді можна буде твердити чи то так все легко.

Претензії, образи, потреба відновити справедливість ніякого результату і не дасть, бо допоки не возторжествує Любов, нічого з тих мізерних потуг не буде.