Про виправдовування

Людина може себе завжди виправдати - особливо сама перед собою за все незроблене, не розпочате, не омріяне:

— Не має часу!
— А для чого?!
— Мені і так добре!

Насправді оправдовує свій страх пізнавати себе у новому вимірі того чи іншого початкуванні, тримає образи ( роками ) на когось, що десь-колись не так зробив чи сказав - нагло їм отак і буду сидіти і нидіти.

Смішне і сумне - отим все рівно, вони навіть не в курсі тих образ, а людина грає виставу сама собі, гукає глядачів, але ніхто не зголошується.

Щоб не жити в самоті - треба вийти зі свого панцира его і полюбити ближнього. Просто, як людину, а тоді - дивишся і партнер знайдеться. Не кричати на всі груди, що жити самому то є супер лотерея. Енергія життя потребує людину поряд, і тоді всерівно будеш за когось дбати чужого, а своє так і не збудуєш. Нецікаве і болюче все попереду - коли пройдуть роки, а душа буде скиміти так, що ніщо не допоможе.

Дбати за себе - та де там, робота ж головне. Час перейде - робота зміниться, пропаде чи зупиниться, а занедбане тіло почне боліти, а найгірше те, що тих чарівних пігулок немає, ані від болю, ані від бруду на душі - все, що зробив проти себе треба буде виправляти. 

Все одно доведеться працювати самому і не виносити, а вивозити возами багаж минулих занедбаних валіз.

Людина живе у протиріччях боротьби за любов і нелюбов. Тратить півжиття, аби знайти любов на все життя, оминаючи ту, яка дається Звище, але так не схожа на ту вічну. Душить почуття, ховаючи їх у найтемніших закутках свого я, бо що люди скажуть. А у людей - свого з три гори розбирати.

Інша - шукає у всьому правду та істину, не вірить нікому і нічому. Біжить до горизонту, щоб пізнати інший світ, той, у який вона свято вірить, буде правильним. Правда у повертанні додому, у відкритті себе та пізнанні істини, яка увесь час і була з нею.

Час на руку лише тим, хто живе у вимірі Благодаті та Любові.