Про своїх та каву

Кажуть, що на ображених воду возять, а на добрих - самі їздять. Тут можна добавити, що самі свої - найперші. Чужі тримають відстань, а у своїх - її наче змиває.

Колись спеціально перечитувала про ображених і воду, звідки це пішло. Пояснення є різні, а мені більш правдиве виглядає те, що ображена людина накопичує у собі воду, увесь тягар на душі переходить ще й у вагу тіла, так як вібрації образи на рівні клітин провокують зміни фізичного тіла.

Про добрих, на яких самі їздять - все очевидно. Такі люди - безвідмовні, без особистих кордонів і з хронічною потребою вгодити, аби дістати чергову порцію похвали. Дитинство, брак слів та уваги, самодостатність близька до нуля, над якою треба роки праці.

Емпати штучно попадають в цю категорію, бо в силу постійного знекровлення «хто вони», у них забирають право бути собою, навмисне змушуючи увесь час проявляти доброту та послушність.

Чому люди люблять «ходити на каву», а не вдома її пити? Бо коли йдуть на каву - то маленьке свято. Зміна одягу, настрою, місця дає наснагу і відчуття нового. Вимір естетики дає свій заряд енергії.

Так і у стосунках зі своїми. Люди переходять кордони, втрачають почуття поваги, толерантності, права на особисте, бо свій має зрозуміти. Та кожному «має» є міра.

Жити у вічному вимірі свята ніхто не може, але Жити у власному вимірі зі своїми кордонами повинні.

Пам’ятаю дуже мудру фразу, яку сказав один музикант - у стосунках з жінкою чоловік має показувати лише свої найкращі сторони, бо його справжня суть - первісно-примітивна. Чоловіку варто мати свій приймач енергії - спорт, рибалка, полювання, чоловіча компанія.

Я би цей вислів перенесла на кожну людину - рамки завжди мають бути, навіть наодинці із собою.

Є ще інша сторона медалі «доброти». Часто можна почути, що я просто така добра людина і довіряю людям. А вони мене використовують.

Використовують тоді, коли людина нахально ходить з ярликом «Бери мене задарма», забиваючи при цьому на свою інтуїцію, йде проти себе і дозволяє іншим рулити своїм життям.

Особливо дістається тим, хто точно чує свою інтуїцію, але йде тихо повз неї. Ох і дістає потім. Шукає вільні вуха, щоб злити свій жаль і далі за новими пригодами. Замкнене коло добряка-ігноранта.

Завжди чекаю на ваші роздуми, думки та історії.