Люди, робота та інша я

Колись не ходила до роботи, то трохи не розуміла чому люди так страшенно тішилися п’ятниці ( особливо ті, хто мав два дні вихідних ), а вчора кобіта на роботі каже, я вже в суботу ввечері нервуюся, бо лише один день лишився... люди, ніц не зробиш, але я нині про інше.

Вчора пригадалося, що все життя хотіла навчитися мовчати, коли тобі дуже хочеться сказати, бо ти ( в силу своєї Овенячої емпатичної натури ) все мала щось сказати і таке, щоб #отонатевсюсируправду.

В силу тієї ж натури почувала себе незручною всім, бо моя точка зору бачення на людей, світ, обставини була абсолютно іншою.

Колись дуже часто ходили в гості, де в розмовах мої вставки були як «вирок суду ще й молоточком», але мовчати було несила. 
Згодом, частота походів зменшилася, і тепер зустрічаєшся з людьми, від яких дістаєш взаємну насолоду в розмовах.

Пару днів назад написала мені одна пані, каже, що радіє, що я є такою, бо думала, що вона якась не така, а я їй кажу, що це вони не такі, а ми такі як треба, тобто Ми саме такі як треба, але нас є менше.

Також позицію, що хтось робить чи веде себе не так, змінила на те, що мені пасує чи не пасує і я змінюю себе, але про це людина (  деколи частково, а деколи повністю ) має знати, інакше та людина буде продовжувати жити в тумані своєї правильності і #нешкодиіншим.

Ось такий калейдоскоп, а я зичу вам гармонійного дня, шануйтеся і будьте щасливі.