Робота та люди - кодекс моралі

Як емпат, я не люблю міняти роботи, друзів та свого оточення.
Робота та емпат - це взагалі окрема стихія, де мусиш запроваджувати свої закони існування, провадити їх та оберігати - сам собі і президент, і армія. Ну а як? Розкажу далі про свої принципи та досвід роботи на людях, з ними і біля них.

Головний закон емпата - любити людей на відстані, чим менше їх, тим більше свободи.

Головні принципи, які я намагаюся завжди дотримуватися в житті - відноситися до людей - як до людей найперше, посади, загалом мені значення не мають, ніколи не шукаю вигідних знайомств, мені це навіть гидко до якоїсь міри;

інший - я не люблю безцеремонних людей, які на роботі чи в гостях, а ведуть себе наче на них ніхто не дивитися чи вони наодинці. Я їх або уникаю, або присікаю - як вже доскачуться. По-різному, але вже як дуже треба.

На роботі мною може керувати один бос, тільки по роботі, але не командувати. Таких «авіація» зразу знищує.

Скажімо, якщо гості ти можеш ще вибирати або ні, то роботу ти не будеш змінювати, бо хтось тебе просто дратує.

Складу ще кілька принципів, які є важливі для роботи емпата:

🌀зберігати професійні стосунки на роботі  і не допускати панібратсва поза роботою,

🌀уникати або присікати людей, які приносять тобі увесь час проблеми і настрій здому, вони ж не повинні цього робити, так як кожен таке має у себе вдома теж, але тут зібралися з іншою метою,

🌀кожна людина має право на повагу, незалежно від посади.

Загалом, моя думка - в кожній фірмі має бути поза HR, ще й емпат на посаді, який відразу визначить, хто слаба ланка, хто шістка, хто доносчик, хто підлабузник, хто сачок і таке інше. 
Деколи навіть зрілі керівники роблять великі помилки у кадрах, бо даються на звиклі маніпуляції новоприходящих.

Кожен, хто працює в тій чи іншій компанії, приходить туди, бо має заробляти собі кошти на проживання, і тому, коли хтось починає грати якісь особисті ролі величі або потрібності, то час і досвід показує, що пихате его все стихне, а показувати свої коники - вдома - дорогим і близьким родичам, їм же - їсти печінки та мотати нерви.

На початку роботи ти, як емпат, даєш усім рівні шанси бути людьми. Але люди мають властивість ті шанси руйнувати, тому кожен отримує свою поличку - донощик, птахи-говоруни, фанати повного місяця та тантрумів, підлабузник, маніпулятор, лінтяй, нормальна людина, людина з короною, невдалі жартівники, людина з трьома коронами і таке інше, але з усіма зберігаємо субординацію та повагу.

Тим і до тих, хто пускається берега чи переходить безпечну відстань - приймаються заходи. 
Отаке.

Розповім два випадки з різних робіт, які мені закарбувалися.

З дитинства я не люблю, щоб мене чіпали за руки, обнімали чи цілували, можливо то типовий емпат, не знаю ( відгукніться мої Емпати - таке саме? ).
Роки назад я працювала в облздороввідділі. Приїздили туди головні лікарі з усіх районів. Був один дохтор, майже віку дідуся, з санаторію, каже раз до мене чи можна мене помацати за груди - типу мені ж ніц так і не станеться. Здивував мене звичайно. Кажу - мені то так, а вам точно може щось і приключитися, бо я ото з виду таке мирна, а фицнути можу добре по ребрах. Стих. Певно мацав молодиць, з якими приїздив щоразу новими.

Інший випадок - нова робота, перші три місяці пробаціі. Керуюча відділом - страшна розбурхана енергетика, аж мені обкидало плямами шию. Все. Йду до головного по фінансам, аби перевів мене деінде. Він мене слухає, питає чому я не хочу з нею працювати. Я викладаю поміж сльози всі пункти. Він кличе її. Все то вивалює просто в очі. Вона плаче. Він просить мене піти до неї і поговорити, бо (!) вона виправиться, буде працювати і хоче, щоб я лишилася.
Отаке. Непізнаний світ людей і тяжка дорога емпата.