Крадії енергій

Давно зауважила, що коли чуєшся зле, то до тебе магнітом притягуються крадії енергій.

Щоб хоч трохи твоя броня ослабла, як вони тут як тут.

Готові. Позаточували все, що годен.
Висять над тобою, щоб вивести тебе зі своєї території світла.

Вчора захворіла сезонною простудою ( усі довкола перехворіли і мене лишили на закуску ), але дурне свідоме теля пішло до роботи.

І почалося.

Зранку одна, новоспечена трудяжка з іншого відділу, під керівництвом «супертрудяжки», яка за кілька років так і засвоїла простого процесу, наставляла нас на додаткову роботу, бо корону вже причепила, то чого б ні. 
Дала собі раду.

Тепер, до балансу треба ж чоловічого роду добавити.

Як же без того.

Ну, а ті в нас ще особливі, майстри. 
Ні, Царі!!!
Саме в ціль.

Є один в нас, такого роду менеджер. 
За роки нічого від нього не чула без нападок чи сарказму, особливо любить до жінок повискакувати.

Прийшла і моя черга.

Йду за кавою в буфет, нікого не чіпаю. Стоїть, гріє собі обід. Ще з одним. Той по життю каплю притомніший, але совок, причому хронічний.

Поваги до інших в обох - мінус сто.

Мене щиро дивують власники, які тримають ярих людоненависників-керівників, які поволі, але систематично нищать бізнес з середини через кадри, бо ж без людей ти ніяк - нормальні йдуть, приходять байдужі.
Наче глухі та сліпі. Але то - тема окремого допису.

Далі історія така, що таки напав на мене, чому це я слаба приперлася на роботу, чи я хочу, щоб його діти, мама чи ще там хтось захворіли, де моя маска.

Кажу, що в нас немає ж полісі носити маски, а варто було всім про це говорити ще раніше, коли вже більше місця всі кашлі-соплі і на роботі.

Ще додала, що слова мають властивість збуватися, тому як просиш, так і буде. Він ще щось добавляв собі там до карми, а мене вже розібрало на плач, взяла каву і пішла геть. Каву потім вилила, бо вже розхотілося.

Зібрала свої речі і попензлювала додому. Головному написала текст, щоб своїх відданих притримував, бо зовсім відбилися.

Шкодувала, що не сказала йому більше, але то так все є.

Саме цікавий момент, коли він мені розказував, що я «хочу, щоб з ним сталося», у мене виникло реальне відчуття якогось паралельного виміру - наче людина сама собі просить, на колінах, якоїсь кари.

З досвіду знаю, що емпатів не варто зачіпати і ображати, бо прилетить, що замало не буде. 
І це ніяк не пов’язано з тим, що ти зичиш людині погано. 
Не зичиш нічого, розумієш чого вона така, бо ж розкладаєш всі карти на неї за п’ять хвилин.

Просто вони самі собі, б’ючись об твою скелю, відкривають двері балансу - а там все по міліграмах, не попустять ані краплі.

Потім собі мислю, та ж той хлоп тобі ніц такого не сказав, аби плакати. То певно десь такий 11.11.22. Портал.

Отаке життя емпата. 
Все би просто, якби його не ускладнювали інші.

Як казав великий Сковорода - чисте небо не боїться грому і блискавки.