Мрія та бажання

У житті завжди складалося так, що приходили люди, яким все треба було в чомусь допомогти, порадити. Рідко траплялися, коли просто цікавилися лише мною.

Деколи це мене турбувало, деколи гризло, деколи відпускало.

Я зрозуміла, що коли починаю говорити, люди не чуються комфортно, деколи дорікали, що я зарозумна і забадьоро бачу життя, а мовчати мені нецікаво і просто так тратити час. Ще пізніше, я зрозуміла, що то прості ігри Его - мені добре, з кількома людьми, якими спілкуюся час від часу, а решта приходять, бо так, треба помочі. І це нормально.

Світ відповідає мені на мої запити. То чому ж нервувати?

Власне. 
Добрий приклад того, що деколи наші бажання здійснюються, а ми наче того не бачимо. Далі ниємо, просимо, ображаємось на Світ і на себе. А треба просте - вголос собі озвучити, ЩО ТИ ХОТІВ І ЩО МАЄШ. 
Тоді - гармонія, спокій душі і течія Благодаті, до якої ти можеш підключитися лише через вдячність.

Цікаво про русло-енергію Благодаті. Деколи людина починає процес бажання, отримує і тоді просто оминає, як я кажу «починає штрикати пальцями в очі», наче й приймає, АЛЕ! Відразу Богові список «досконалості», тут треба добавити сірого, а тут худішого, а тут сценарій переписати, і пішло й поїхало. При всьому божому терпінні, навіть карма не витримує і посилає на круги грабель, тріпачок і глухих кутів, «аби мудрість з одного місця дійшла до другого».

Кажуть в сорок років життя лише починається. Вірно, але наполовину. Життя триває, йде, рухається щодня. В сорок прокидається Мудрість і пробує перемогти страх, заставити слухати інтуїцію, навчитися любити душу, але є такі «майстри», що їм треба ще зо три життя страждань, аби все стало на місця. І спаси їх від нарікань на долю чи Бога. Все своїми руцями. Все.

А як ви мислите?