Солодкі люди

За життя у емпата складаються свої правила допуску та поводження з новими людьми. Приходить багато, але лишається декілька, і ті розтягаються на роки поєдинче.

Причина - люди не вміють поважати кордони, бути посередині і рівно. Їм норовить вилізти на голову, пхатися, коли закриті двері, приробляти штуки, які хронічно неприйнятні у світі емпатів, показувати цирки, які ніхто не любить, хитрити та хамелеонити, доносити, наче вони агенти, грати ролі суддів та богів, але знову ж таки - ніхто не оцінює «достойно».

Є такий навіть показник ( принаймі у мене ) - чим виникає більше бажання опікуватись людиною, тим швидше ошпаришся через неї. 

Загалом немає різниці - чи робота, чи приватні стосунки, люди проявляються швидко, бо напочатку вже солодкі, як вата, ну а потім - у тебе залипнуть руки.

Недавно послухала про крадіїв енергій, і за весь час вперше почула підтвердження своєї версії про можливу шкоду колективних медитацій, про які писала свого часу - можна підтягнути собі невідомо що, а також про всі ці походеньки. Кому кому, а емпатам - на замітку щодня.
 

Таких крадіїв - як явних так і скритих вистачає повсякчас. У колективі чи у компанії спочатку притишено спостерігають, деколи включають таку собі дурненьку, а потім цап-царап і поскакали по твоїх місцях, а, забула, деколи ще включають нещасну і жертву, ну так, для запилення очей.

І тут дилема емпата - що робити бо наче і хочеться до людей, а тут і правила переходу вулиці треба дотримуватися. 
 

Я свої уроки «сумно без людей» пройшла, де побачила майстерні маніпуляції різного роду, тому я вам не радник - кожен вирішує сам скільки потрібно «людей» і скільки бути на людях. Тут Овен дуже радикальний і не чує нічого, радше закриває емпатові два вуха.

Головне у всьому бутті у вирі людей, щоб вистачило знань та сили почистити себе опісля.

Колись в мене була далека знайома, красно говорила, коли потрібна була допомога, та й все наче виглядало нормально. Через якийсь час запросила до свого нового житла, а там на стіні картина маслом, а на ній фото різних людей, причому одні голови повирізувані, себе я знайшла у річці - пливла моя голова самотня, їх заплющеними очима ( знайшла бабисько ще й таке фото ).

Отакі люди, щебетулі, деколи жартівниці, деколи не знають де ліво, де право, а потім раз - і корона вростає, і голос прорізається, і памʼять стає уривчастою.

Дайте мені спокій і моєму світові, тут без них спокій і благодать (*зводить очі до неба і втікає до свого дома ).

Але то таке, людське, ніц нового. Єдине, що ти можеш успішно робити - дозувати їх присутність. Лише ще язика варто тримати за зубами, бо в них мало клепки - носять все і до всіх. Отаке.

І від того тобі щемно і радісно.