Світ довкола

Можливо зі сторони видасться, що я не читаю новин, але це не так, я читаю, але більше слухаю щодня, а також в курсі соцмережних срачів, але мені нецікаво ані приймати участ, ані кудись це розвивати.

Як емпатові, мені особливо все відбивається на емоціях, і деколи, коли все це несеш без толку, то від усіх персонажів та коливань можна втратити віру, а тоді - гаплик усьому.

Але сьогодні про інше - про те, як бути чи не бути емпатом. Це наче як дихати чи ні. Ти є який є, інша справа, чи приймаєш то в собі, як приймаєш, чи хочеш «як усі», а потім - рятуйте мені десять.

Скажу чесно, хоча я завжди так і кажу, коли тобі перейшло за півстоліття, то якось ти шукаєш радше спокою і таких людей, аніж галасу і метушні.

Деколи ( часто ) думала, що можу робити і це, і інше, але де там - себе треба брати в лещата, а кому то треба? 
Та й так - живу, поки мій час, а там - видно буде…

За рік часу, відколи я пишу про це більше у мене складається таке бачення - частина людей знайшла у собі емпата, а частина з тим бореться - причому з якоюсь майже ненавистю і до себе, і до мене, бо наче я це випустила джина.
 

Овен мені каже - кинь то, воно тобі треба, пиши що інне, бо кому то треба? Забери слово емпат - і вся пісня.

Якщо брати глобально, то бути і жити людиною на цій землі - складне завдання, а надчутливою - тим більше, так що це такі собі закиди, хто і до чого докопався, та ніколи не знайдеш те, чого немає, але висновки належні зробиламси.

А зрештою повинна спрацювати закономірність - попереджений-озброєний. 
Ніяк не інакше.