Відмінена вдячність

Емпатом бути важко, мало того, що ти цього не вибираєш, то ще саме найважче - з тим не дуже що можеш зробити.

Тобі все життя втирають, що ти не такий.

 Ну ніби й такий, але інші кращі. Навіть, якщо ти встанеш у рядок, де всіх мають похвалити, то тебе ЧОМУСЬ обминуть. 

Ні, не навмисне. По технічним причинам - зібʼється щось, перестануть або ще якась проблемка. 
Усім - диферамби, а тобі кліпнуть очима для «дякую».

Просто ти собі знаєш, що думка інших не важлива, і це, наче передається телепатично. 
Але як «просто людині», тобі б це не помішало. 
Та, нехай. 
Проїхали.
Усе чомусь твоє світло їм разить очі. Дивишся, вроді людина добра, щира. Підходиш ближче і тебе, як окропом. А так всі плескали в долоні. 
Хвалили. 
Тоді розумієш, що хвальба, це один із способів маніпуляцій. Не завжди. Але часто.

Люди, які тебе оточують, почуваються з тобою, наче оголені. Їм не комфортно. Вони думають, що ти їх безкінечно «читаєш». Тобі з ними теж не в кайф, ти їх не хочеш читати. Тобі це не цікаво, але від них йде шквал усього, перемішаного, як то кажуть, з водою і камінням.
Вони радше туди, де всі товстошкірі і плещуть в долоні, цілують «не в скроні».
Ти - йдеш подалі, від тих, у кого его сидить в зеніті, від тих, хто думають, що гра тимчасова.
А ти - йдеш до себе, у самоту душі та тиші...

А ще прикольно, коли тоді «спростовують», що тобі здається, або ти не так все зрозуміла. 
Направду?

А потім думаєш, хай вам грець! 

Чули - як учень готовий, то вчитель знайдеться? Авжеж! А вчитель шукає учнів? Ніколи! Отож бо!

Думаєш собі:

— Живіть у своєму більчачому колесі, чи збирайте грабельки, то все одно ж на користь вам.

Така натура людська.
А мені залік - донесла. Далі по рангу у галактичнїй раді.

Спокій душі - все що тобі треба. Гармонія має свою ціну. Як заплатиш дорого - ой як цінуєш.

А для решти - поки місце на лобі є значить життя рухається вперед.

        Від правди життя не втечеш.