Глава 19.2

Максим приїжджає надто швидко. У мене створюється відчуття, що він взагалі був десь поблизу, коли я йому зателефонувала. Він входить у квартиру без стуку, тоді, коли я викручую ганчірку, намагаючись ліквідувати потоп. Валентина та Віра стоять над душею і ні на мить не затикаються.

- Доброго вечора, - я здригаюся, коли чую голос Самойлова. Застигаю з ганчіркою в руках, обернутися не наважуюсь. Спиною відчуваю його пильний погляд.

- А ви ще хто? - З підозрою запитує господиня квартири.

Я розумію, що неввічливо вдавати, що мене тут немає. Розпрямляюсь і повертаюся до чоловіка. Щоки одразу заливає рум'янцем, по всьому тілу розповзається жар. Не можу жодного слова видавити, все на що здатна – вітальний кивок.

Максим проходить по мені поглядом. Оцінює мої мокрі ноги в гумових капцях, невдоволено хмуриться. Потім дістає з кишені якесь посвідченя.

- Ось, - розкриває та підходить ближче, демонструючи жінкам.

- Майор? Вас на наш виклик відправили? – радіє жінка, ще не здогадуючись, що це мій майор.

- Ні, я до Ольги приїхав. Заодно подивлюся, що у вас трапилося. Чому квартиру затопило?

- Труба ... луснула ... у ванній, - вимовляю тихо.

- Зараз подивлюся, - Максим протискується повз нас у тісному коридорчику у ванну кімнату. Жінки – за ним.

- І мою квартиру подивіться також!

- Відповідальність за трубу, що проіржавіла, лежить на орендодавці, а не на орендарю, який менше місяця тому заїхав сюди. Тому з квартирою нижче розбирайтеся між собою. А з цією ... - Максим опустив погляд униз, щось про себе вирішуючи. Голос його звучить холодно та різко. – Підлогу тут у будь-якому випадку міняти доведеться. Оплатіть матеріали, а я поставлю вам ламінат своїми силами. Сантехніка викликати доведеться у будь-якому разі.

- Як так? Це ж ... - Віра давиться обуреннням, Максим дотискає.

– Якщо хочете, можете йти до суду. Але в цьому випадку лише витратите час і зайві гроші. Тут вам будь-хто і так скаже, що провини Олі в тому, що трапилося, немає. Якщо не бажаєте домовлятися так, то, будь ласка, можете найняти ремонтників.

- Я… ні… Ем-м-м… Що ж, ви напевно, маєте рацію. У тому, що трубу прорвало, немає нічиєї провини. Добре, що швидко все перекрили. Ходімо, Валентино, подивимося, що в тебе.

Жінки виходять із квартири і ми з Максом залишаємось одні. Стоїмо один навпроти одного. Топчимося на місці в калюжі води. Не бачилися кілька тижнів, а наче вічність минула. І я чомусь бентежусь поруч з ним.

- Дякую, Максиме. Вибач, що завдаю стільки клопоту.

- Кинь, Олю. Ти ж знаєш, що можеш дзвонити мені будь-коли. Не один рік з тобою знайомі.

А потім різко змінює тему:

- Чому ти у гумових капцях? Вода холодна, на вулиці зима, – суворо запитує він.

- Ну… - знизую плечима, не знаходячись з відповіддю. Не визнавати ж, що мене настільки трясло від перспективи відшкодовувати збитки, що я й не відчувала цього холоду.

- Іди одягни шкарпетки і забирайся на диван. Я закінчу тут усе.

- Ні, Максиме, ти не повинен…

Самойлов обдаровує мене таким поглядом, що я відразу замовкаю. Кидаю на підлогу ганчірку та йду до кімнати. У коридорі шарудить одяг. Макс знімає куртку, підкочує рукави та береться за роботу. Я в цей момент знаходжу теплі шкарпетки, підсуваю стілець ближче до батареї та грію ноги. Я все ще тремчу, мені шалено незручно перед чоловіком.

- Увімкни хоч телевізор, щоб веселіше було, - кричить мені з кухні.

– Зараз! – клацаю пультом, знаходжу якийсь музичний канал. А сама не уявляю як сушитиму килим, меблі, та й взуття моє в коридорі все промокло. - Ти голодний? В мене є картопля з м'ясом, салат можу зробити. Вечерятимеш?

- Так. Коли закінчу. Килими, швидше за все, доведеться у хімчистку відвезти.

- Може вдати, що вони зіпсовані і викинути? – витріщаюсь на вилиняний килимок, складений посеред кімнати.

- Твоя господиня тебе потім за цей килимок з'їсть. Можемо на балкон його винести, але навряд чи він висохне за такої погоди.

Так за розмовами про дрібниці час минає непомітно. Нарешті води на підлозі більше немає. Максим протирає сухою ганчіркою мої тапці, дозволяючи мені зрушити з місця. Поки він миє руки, я ставлю на плиту сковорідку, швидко нарізаю овочі на салат. Заглядаю на верхню полицю, але кава закінчилася. Заварюю нам по чашці чаю. Хазяйка квартири зазирає до нас на пару хвилин разом із поліцією, я дозволяю розібратися в ситуації Максимові. Не уявляю, що було б, якби не він.