Глава 15

Наступний день я проводжу на нервах. Максим сказав, що заїде до нас в квартиру, але й досі не дзвонив. Мені страшно, що вони з Іваном поб'ються. Обидва зараз на взводі, особливо мій чоловік.

Я вириваюся на годинку з роботи, їду до суду і подаю заяву на розлучення. Ось і все, офіційно кінець щасливому шлюбу.

Стає сумно, по дорозі назад дозволяю собі трохи поплакати і пожаліти себе. Потім доводиться взяти себе в руки, увійти в салон і продовжувати чаклувати над нігтиками дівчаток.

Коли повертаюся до квартири Макса, там нікого немає. Я знімаю верхній одяг, заглядаю на кухню – там нічого не змінилося. Потім йду до спальні і завмираю: на ліжку моя сумка, а в ній документи, гроші та банківські картки.

Але де ж Максим?

Я набираю його, але той скидає виклик після кількох гудків. Далі надходить коротке повідомлення:

«Ночувати не прийду, тож не чекай. Закрийся на внутрішні замки».

Гаразд.

Я вечеряю сама і якось так самотньо і тужливо стає. У квартирі дуже тихо, ця тиша тисне з усіх щілин.

Я вмикаю телевізор і під монотонний бубніж диктора каналу новин провалююся в сон.

Вранці зі сну мене вириває дзвінок у двері. Я згадую, що замкнулася зсередини. Швидше за все, Макс повернувся. Я швидко підводжуся з ліжка, накидаю халат поверх нічної сорочки і щільно затягую пояс. Сонна плетусь у коридор, відмикаю замки, відчиняю двері і застигаю.

- Ось де моя дружина ховається, - Іван з розлюченим виглядом насувається на мене.

Сон як рукою зняло. Я спробувала зачинити двері перед його обличчям, але нічого не вийшло.

- Усю таку пристойну з себе вдавала завжди. Ідеальна дружина, - випльовує він, зайшовши в квартиру і з гуркотом зачинивши двері за спиною. - І Макс теж, друг називається. Давно це у вас?

Я мовчки відступаю назад, ковтаю ротом повітря. Страшний страх охопив мене. Я віч-на-віч з розлюченим чоловіком. Раніше ніколи б не подумала, що так його боятимуся колись.

- Відповідай! - гаркає він і я підстрибую на місці.

- Вань, ти збожеволів?

- Це я збожеволів? Я? Де він, Оля? Де?

Ваня насувається на мене, але в останній момент завертає на кухню, не знаходить там нікого і досліджує частину квартири, що залишилася.

- Ніколи не подумав би, що ви двоє за моєю спиною! Я до останнього не вірив, вирішив упевнитись, до друга заглянути, а тут ось які справи.

- Ніхто за твоєю спиною нічого не робив, господи! – приречено кричу я. В Івана вже параноя якась щодо моїх зрад. - Ти з глузду з'їхав. Або намагаєшся перекласти провину за зраду на мене. Це не я на роботі службовий роман таємно від чоловіка завела, зрозуміло? Не смій мене звинувачувати. Я була вірна тобі! Кохала! А ти ось так зі мною.

З моїх очей бризкають сльози. Я обіймаю себе руками за плечі.

- Я зраджував? Де конкретні докази, га, Олю? Ось у мене вони є. Ти вранці у квартирі Самойлова. У халатику цьому, - він підходить до мене впритул і смикає за комір халата. Мені відступати нікуди, я втискаюся в стіну і молюся, щоб Іван зовсім з котушок не злетів.

- А Макса ти тут бачиш, Вань? Він навіть не ночував тут. Ти про дружбу взагалі знаєш щось? Про те, що люди іноді приходять один одному на виручку.

- На допомогу приходять подруги, а не чужий мужик, Олю.

Не знаю чим би все закінчилося, але в цей момент вхідні двері відчиняються і на порозі застигає Максим.

- Якого біса? – в його очах миттю спалахує лють.

Максим кидає ключі на комод і за два кроки долає між нами відстань.- Ще раз питаю, Іване, якого біса ти тут забув?

- А якого біса моя дружина в тебе вдома в такому вигляді? Вирішив підібрати її після мене?

Господи, як соромно!

Максим переводить погляд на мене.

- Олю, йди краще кави приготуй, а ми в під'їзді побалакаємо. Ще раз. Тому що мені здавалося, що вчора ми одне одного чудово зрозуміли.

Я роблю крок, але Ваня хапає мене за руку.

- Ні, Оля лишається тут. Або краще одягнеться і збере речі, щоб повернутися додому.

Чоловіки схльостуються поглядами. Від них так і віє агресією. Я не знаю, що мені зробити, щоб ці двоє не побилися.

- Ні, Оля нарешті піде шукати орендовану квартиру, яку вже кілька днів ніяк не знайде. Щоб у чоловіка ідіота не виникало сумнівних припущень, – зло вимовляю я, вириваюся з його захоплення та тікаю у ванну кімнату.

Чую, як на підвищених тонах розмовляють чоловіки. Чітко розбираю фразу Макса:

- Я просив дати їй час заспокоїтися.

- А заспокоюватимеш її ти? У своїй теплій постелі? – гарчить чоловік і, зважаючи на все, б'є кулаком об стіну. - До біса вас! І тебе, друже, і тебе теж, дружино! - Підвищує він голос, щоб точно бути впевненим, що я чую. - Ти і так у ліжку ніяка була, тому й довелося на Анечку повестися. Так що порада та любов вам. Може Максу тебе вдасться розворушити, якщо мені не вдалося.