Глава 12. Ольга

Я піднімаюся сходами, ігноруючи ліфт, дістаю ключі з сумочки і поспішаю швидше з усім покінчити. Заходжу в квартиру, відчуття, ніби ціла вічність пройшла з того часу, як я поїхала звідси.

Знімаю куртку та завмираю, бо з кухні долинають якісь звуки. Я оглядаю коридор і помічаю, що верхній одяг Вані на вішалці, черевики на полиці для взуття.

- Що, з'явилася таки?

Ну ні, тільки не це.

Я морщусь від голосу чоловіка. Я не готова зараз зустрінеться з ним віч-на-віч. Так, я трохи охолола і прийшла до тями, але це не означає, що можу безпристрасно сперечатися з ним і пояснювати чому я йду.

- Привіт, - кидаю недбало і йду до нашої спальні, не дивлячись на нього. Відкриваю шафу і дістаю з верхньої полиці валізу.

- Знову кудись зібралася, але забула попередити мене про це? – їдко вимовляє він, спостерігаючи з порога за моїми діями. Я вся тремчу. Не з першого разу вдається відкрити блискавку, потім починаю без розбору закидати у валізу свої речі.

- Я йду від тебе, Іване. І перш ніж ти мені щось скажеш, подумай про те, як брехав мені весь цей час і зраджував із чарівною капітаном Вороніною.

Я повертаюсь до нього та прибиваю його поглядом.У нього здивований вираз обличчя, але він відразу ж бере себе в руки.

- Що за нісенітниці ти несеш, Олю? Які зради? І де ти була ці три дні? Я обдзвонив усіх твоїх подруг, ніхто про тебе нічого не чув.

- Яка різниця де я була, головне, що мені відомо, де був ти. У готелі, - б'ю його словами, але Івана, виявляється, так просто не пробрати.

- У тебе чудова фантазія, Олю, а тепер припини істерику і нормально поясни де була.

Він перетинає кімнату і хапає мене за руку, коли я тягнуся до своїх речей на полиці і ігнорую його питання.

- Відпусти, - сіпаюся я, але його хватка міцнішає. Він стискає мою руку з такою силою, що за кілька годин точно проявляться синці.

- Поясни спочатку.

- Та нічого тут пояснювати! Я подаю на розлучення, Іване! Не можу навіть дивитись на тебе. Ти зрадник і брехун! Я ж так тебе кохала, на все готова була, а ти!..

- Яке до дідька розлучення? Ніякого розлучення, Олю, чуєш? — наступає на мене, в його очах палає лють і я вся стискаюсь від страху, бо ніколи його не бачила таким.