Глава 10.2

Я повертаюся до будинку лише коли впевнений, що Оля вже помилася. У неї мокре волосся і вона вже не в курці та шарфі. У хаті стало спекотно.

- Тут тільки одна спальня, я постелі тобі, а сама ляжу в кухні на дивані, - вона збентежена моєю присутністю, але я не розумію чому. Ми знаємо одне одного давно.

- Не треба, я нормально влаштуюсь на дивані, а ти виспись добре, завтра якщо розчистять сніг поїдемо до міста.

- Добре, я тоді принесу тобі подушку та ковдру. І трохи пошумлю на кухні, ти не проти? Потрібно посуд помити.

- Звичайно, я ще не збираюся лягати спати.

Я розкладаю диван, Оля приносить постільне, намагається застелити, але я відбираю у неї простирадло.

- Олю, я не безрукий, сам упораюсь, не хвилюйся.

Вона хитає головою та підходить до кухонного гарнітуру. Я сідаю на край дивана і спостерігаю за Олею. Вона невисока, з акуратною фігуркою і довгим чорним волоссям. Її рухи плавні та впевнені. Вона повна протилежність моєї Вікторії, але око притягує.

- А якщо Іван почне брехати? Скаже, що не зраджує мені? - Вона раптом кидає непомитий посуд і різко розвертається до мене. Її губи тремтять, я розумію, що вона ось-ось розплачеться.

– Скажеш, що бачила їх. Головне яке рішення ти приймеш, Олю. А те, що буде говорити він – лише спроба маніпулювати тобою.

Вона киває, погоджуючись.

– Я більше не зможу з ним бути. Не після того, як він торкався іншої жінки. Я не розумію його, Максиме. Ви ж друзі, він говорив колись про мене? Що його не влаштовує шлюб? - Вона дивиться на мене з надією своїми величезними очима.

- Нічого, Олю, присягаюся. Навпаки, хвалив тебе завжди.

- Ясно, - вона знову повертається до мене спиною і починає мити сковороду.

Я помічаю як починають тремтіти її плечі, чую перший схлип.

Піднімаюсь зі свого місця і підходжу до неї.

- Олю, - вимовляю тихо, кладу долоню їй на плече. Втішати я не вмію, але і вдавати, що нічого не відбувається неправильно.

- Вибач, зараз минеться. Щось я зовсім розкисла, - схлипує вона.

Я розвертаю її до себе обличчям, вона опускає погляд униз, щоб я не бачив її сліз. Я притягаю Олю до себе, міцно обіймаю.

- Він не вартий твоїх сліз, ти молода, гарна, у тебе все життя попереду. Не завжди все складається, як ми хочемо, але може це знак? - Не знаю кого переконую в цьому, себе чи її. Тому що сам застряг у стосунках, які приречені і мені давно настав час рухатися вперед, а я все ще сподіваюся на щось.