Глава 2

Незважаючи на те, що надворі зима, сукню я обираю з тонкої тканини та з відкритою спиною. Коштує немало, але я виглядаю в ній неперевершено. Хочеться вразити чоловіка, побачити в його очах захоплення, іскру пристрасті.

Я розплачуюся на касі і поки добираюся до нашого будинку на громадському транспорті, пишу знайомому візажисту. Хочеться буди не просто гарною, хочется виглядати ідеально. Тим паче я так давно ніде не була. Всі наші друзі одружені, то ж ніяких весіль, куди можна вдягнути гарний наряд, а іменини майже завжди проходять за столом у вітальні.

Тож вечора субботи я чекаю з нетерпінням.

- Олю, мої парадні штани затісні у поясі! - Кричить Іван зі спальні, поки я займаюся укладанням волосся у ванній перед дзеркалом і ніяк не можу відірвати погляд від свого відображення. Катерина майстер своєї справи. Я виглядаю наче голлівудська зірка.

- Іду, - відкладаю убік лак для волосся, накидаю на себе халат і поспішаю до чоловіка.

Він стоїть перед дзеркальними дверцятами шафи з незадоволеним виглядом. Останнім часом він взагалі всім незадоволений. Суп йому пересолений, салат не смачний, у будинку не прибрано. Я злуюся на ці його випади, але намагаюся бути терплячою, знаю, що на роботі у них зараз непросто. Знову якесь небезпечне злочинне угруповання намагаються вистежити.

- Вони малі на тебе, Іване, - схрещую руки на грудях і прискіпливо оглядаю фігуру чоловіка. - Ти поправився за останні два місяці.

- Не говори дурниць, погладшала у нас ти, а не я, тренування свої закинула, - невдоволено пирхає він.- Швидше за все вони підстрибнули, коли ти їх прала.

- Ця тканина не "стрибає", - стискаю губи в тонку лінію, його зауваження неприємно вкололо мене. - Може я й набрала два-три кілограми, але це зовсім не позначилося на моїй фігурі. Мої штани мені не малі.

Іван блиснув у мій бік застережливим поглядом. Псувати вечір сваркою не хотілося, тому продовжувати суперечку не наважуюсь.

- Стривай, зараз інші штани пошукаю, вони були ширшими.

Я відчиняю дверцята шафи і дістаю чорні штани від костюма.

- Ось, одягни ці.

- Дякую, - бурчить чоловік. - Таксі за півгодини приїде, тобі ще довго?

- Я вже майже зібралася.

Я вибігаю з кімнати, намагаюся швидше закінчити з укладкою. Слова Івана розлютили мене.І нічого я не погладшала. Стегна те, що треба, талія тонка, ноги стрункі. Через агресію, яку коплю всередині мої рухи стають різкими. Роблю кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись. Не хочу, щоб цей вечір був зіпсований. У якомусь столітті вдвох кудись вибралися. Через кляту роботу Іван постійно у відрядженнях, або кукує до пізньої ночі у своєму кабінеті за папірцями. А мені хочеться  уваги чоловіка.

Варто вийти на вулицю, як в обличчя вдаряє холодний вітер, волосся розлітається в різні боки і я стогну, тому що моїй зачісці, здається, кінець.

Таксі чекає на нас вже біля будинку. Іван відкриває для мене задні дверцята автомобіля, сам же влаштовується поряд із водієм. Я сумно зітхаю, хотілося, щоб він був поруч. Дістаю з сумочки дзеркальце і приводжу в порядок волосся.

Ресторан розташований у центрі міста, народу має бути чимало, Тарасова всі люблять. Людина він душевна, та й начальник справедливий. Упевнена, хлопці будуть за ним сумувати.

- Макс має бути десь тут, - каже чоловік, розплачуючись із таксистом. - Пропонував забрати нас на своїй машині, але я не хотів його смикати, все ж таки він в іншому кінці міста від нас живе.

- Він з дружиною буде?

Чоловік знизує плечима. Я смикаю за ручку двереі і виходжу назовні.

- Просто це дивно, ми стільки років знайомі, а дружину його жодного разу не бачили. Вона в нього точно є? - Сміюся я.

Чоловік різко повертає голову на мій бік. Обводить мене пильним поглядом. Щуриться, ніби підозрює в чомусь.

- Ти щось останнім часом надто часто про його дружину питаєш, - звучить наче докор.

Я спантеличена такими заявами.

- Це ревнощі чи що? – сміюся, бо звучить абсурдно. Але вираз обличчя Івана надто серйозний, щоб розцінити це як жарт. - Збожеволів? Просто потоваришувати з нею хотілося, а то вона в нас якась примарна виходить.

- Подруг не вистачає, чи що? – невдоволено бурчить чоловік. Не розумію чому раптом така реакція на невинне і цілком логічне питання.

На щастя, розмову продовжувати не доводиться, бо до нас підходить Максим. Але осад у душі залишається неприємним. Я повинна була вже давно звикнути до нападів ревнощів чоловіка, та й якій жінці не леститиме якщо чоловік все ще ревнує її, це ж значить що боїться втратити, але Самойлов це вже перебір. Та й взагалі, дратує.

- Добре виглядаєш, Вікторіє, - каже Максим і я натягнуто посміхаюся йому у відповідь, бо хватка на моїй руці стає сильнішою.

- Дякую, - кажу собі під ніс, опускаючи очі на підлогу. Лише скандалу з чоловіком не вистачало, щоб зганьбитись на публіці. Тому веду себе тихо та скромно. Дістало все.

Чоловік із Максимом про щось перемовляються, я ж йду поруч повністю у своїх думках. Іван відчиняє переді мною двері і пропускає першою. Ми залишаємо речі в гардеробній і слідуємо за адміністратором у зал. Тут світло і грає ненав'язлива музика. Тарасов у центрі уваги, до нього підходимо в першу чергу.