7. Подвійне побачення

“На один вечір мені здалося, що казки можливі. Кілька годин чи не вперше в житті я почувалася особливою. Він говорив і дивився так, наче я особлива!

Чи ж, може, це була проста люб'язність? Або я нічого не тямлю у виявах симпатії?

Ні. Певно, справа в іншому. Тадей — сама чемність. Він вміє обходитися з дівчатами, вміє чарувати. Як було не піддатися?..

Тільки ж хай так більше не робить. Все одно нічого не зміниться. Його наречена не я.

(І мені вперше трішки, зовсім-зовсім трішки, хочеться побути на місці Діани)...”.

Гаїна, за звичкою, зізналася щоденнику в тому, в чому не зізналася б жодній живій душі. Заховала свої сердечні секрети в шухляду і пішла нарешті снідати.

Тадей поїхав рано, вони з Діаною залишилися в домі самі. Гаїна очікувала докорів від сестри чи з'ясування стосунків і аж смикнулась, коли почула з їдальні солодкий Діанин голосок:

— Так, у нас все чудово, мамусю. Тадей такий милий! Ну звісно він мені сподобався!.. Так, ми ходимо на побачення. Вчора були в театрі…

Хто б сумнівався. Сестра, як завжди, влаштовує виставу. Гаїна закотила очі й похитала головою, та нарешті зайшла в їдальню.

— Мамусю, ну що ти! Звісно, ніхто тут нас не ображає… О, Гаїнка прийшла снідати. Дати їй слухавку?.. Сестричко, візьми, це мама.

Солодке щебетання Діани було лише для мами, а от погляд її, яким вийшло б спопелити, не приховував справжніх почуттів. Дивилася так, що Гаїні хотілося провалитися крізь земну кору, мантію і ядро, аби показатися з іншого боку планети, втекти подалі.

Вона взяла слухавку і теж спробувала додати голосу бадьорості:

— Привіт, мамо. Як ви там? Коли приїдете?

— Привіт, Гаїнко! У нас все добре, допомагаю зараз Еммі… Пам’ятаєш Емму, маму твоєї однокласниці Маріт? Вона відкриває веганське кафе, допомагаю їй з меню. Вона хоче винятково збалансовану здорову їжу…

Кілька хвилин Гаїна слухала про мамині здобутки у новій сфері, потім слухала про татову подорож до Гейрангер-фіорду для чергової статті, аж доки нарешті почула:

—...Тому приїдемо за кілька тижнів, після відкриття Емминого кафе. Діана розповіла, що ви там гарно даєте собі раду, а Тадей дуже хороший хлопець. Здається, він їй подобається. Але все одно, Гаїнко, прошу тебе, наглядай за сестрою, гаразд? — мама навіть стишила голос, хоча Діана й не могла їх почути. — Ну, щоб не вийшло як тоді з Ларсом, гаразд?

— Гаразд, мамо, — Гаїна зітхнула, скоса зиркнувши на сестру.

— А ти як там, все добре?

— Так, у мене все добре.

— Я й не сумнівалася, ти в мене розумниця. Бережи себе і сестру. Цілую вас, скоро побачимось.

Щойно розмова завершилася, Діана вихопила свій телефон. Гаїна готувалася до “розбору польотів”, але почула доволі стримане запитання:

— То де ви вчора були з Тадеєм?

Цікавість у ній перемогла невдоволення.

Гаїні не хотілося розповідати деталей, тим паче, що Тадей з якоїсь причини не розповів. Нехай тоді все, що відбулося вчора, залишиться лише для них двох.

— Просто повечеряли в ресторані іспанської кухні, — максимально невимушено стенула плечима, наче нічого такого й не було в тому ресторані, наче ресторан як ресторан.

Діана скрутила губи трубочкою, скануючи поглядом сестру, та раптом пожвавішала, повеселіла. Заторохкотіла, всівшись за стіл:

— А я вчора весь вечір переписувалася. Мені написала відома київська блогерка, запросила в чат з іншими блогерами. Там так весело! Скоро планується якась крута вечірка, мене теж запрошують. Уявляєш, після того аукціону на мене стільки нових людей в інсті підписались! Навіть статті знайшла. “Наречена генерального директора торгової мережі VonUs вразила публіку благородним вчинком”. Так і пишуть, уявляєш?

— Я за тебе рада.

Гаїна сіла за стіл навпроти і взялася накидати собі салату, аби тільки дивитися в тарілку, а не на сестру. У чомусь справді була рада — якщо Діана знайде собі компанію, швидше ввіллється в життя в Україні. А отже, менше хандритиме, а отже, ризик повторення ситуації як з Ларсом (й кількох інших схожих) буде мінімальним. І те, що суспільство прийняло її як наречену Тадея, — теж добре, все-таки він публічна людина, й Діані не раз доведеться світитися на людях. Словом, усе складається якнайкраще. Так і має бути.

— До речі, Тадей запросив мене на побачення в суботу. Точніше, у нього ідея сходити на подвійне побачення, ще якогось друга хоче взяти. Але вони запланували поїздку кудись за місто. Примітивно, звичайно, але вже нехай, поїду… Словом, я попередила його, що ти не любиш людних місць і не підеш.

— Чому це не піду? — Гаїна обірвала її різко, піднявши погляд від тарілки з салатом. Раптом розібрав гнів на Діану, та такий, що на зло хотілося зробити всупереч їй. — Піду. Гарна ідея. Обов’язково піду.

Глибоко всередині сама злякалася того, що сказала. Бо й справді ненавиділа людні місця, а хлопці ж, напевно, не до лісу їх везти зібралися. Але… Тадей. Це буде не побачення з ним. Це буде його побачення з Діаною. І нехай. Вона просто постоїть поряд, просто помилується ним, його присутністю. Просто помучить своє серце. Лише трішки.

***

— Скажи мені, друже, що ми тут робимо? — запитав Роман, щойно авто Тадея пригальмувало.

Суботнього пообіддя вони прибули у розташований серед лісу котедж для відпочинку, де мали провести час вчотирьох. Тадей здійняв одну брову, наче дивувався тому, що має пояснювати очевидне. Він ледь встиг після важливого бізнес-ланчу заїхати на квартиру і переодягтися, а тоді забрати замовлення в ресторані і докупити необхідного в супермаркеті. На ньому тепер був одяг, який носив останнім часом вкрай рідко — світлі джинси, футболка-поло і чорний бомбер. Жодних костюмів і краваток. 

— У нас тут побачення з моєю нареченою і її сестрою. Подихаємо свіжим повітрям, приготуємо м'ясо на мангалі, повечеряємо… Завтра зранку — назад.

— Тобто, не заміський гольф-клуб, не прогулянка на яхті, не ресторан високої кухні, не приватна вечірка в крутому клубі…