5.2.

Тадей дивився на неї великими очима. Здивування і занепокоєння у його погляді змусили її швидко пробелькотіти:

— Привіт. Вибач, Діана не змогла приїхати, тому я приїхала сказати, що вона не приїде.

Гаїна замружилася і опустила голову, усвідомивши, якої абракадабри наговорила.

— Не змогла? І чим така зайнята моя наречена?

— Ну… вона…

— Не захотіла, так?

Тадей не приховував незадоволення. Гучно, стомлено видихнув.

— Вибач, — прошепотіла Гаїна, досі не піднімаючи погляду.

— За що ти просиш вибачення? — його інтонація стала м'якшою.

— Я намагалася її переконати… Вибач. Я телефонувала тобі, але ти не відповів.

— Напевно, забув ввімкнути звук після наради, — задумливо сказав він і наблизився до Гаїни на крок. — А ти любиш театр?

— Я не шанувальниця, але… — вона нарешті змогла на нього знову подивитися. — Є щось в тому, щоб сидіти в темряві залу і спостерігати за драмою людей на сцені.

— Тоді сходимо? Не так легко було дістати квитки на цю виставу, шкода, якщо пропадуть.

Тадей повернувся впівоберта, і Гаїна витріщилася на його наставлений лікоть.

Чи не вперше в житті у неї з'явилася нагода сходити кудись під руку з таким приголомшливо привабливим хлопцем. Чи не вперше в житті їй хотілося погодитись. Але…

— Це неправильно.

— Чому? Причина у твоїй сестрі?.. Діану не цікавлять ні мої почуття, ні твої — інакше б не змусила тебе віддуватися за неї. Тому не бачу причин, чому нас мають цікавити її почуття. У мене на вечір грандіозні плани, переконаний, нам з тобою обом сподобається.

Тадей підморгнув і, не чекаючи відповіді Гаїни, сам поклав її пальці на згин свого ліктя. Повів до входу в театр. А їй коштувало великих зусиль дихати рівно і не збитися з кроку, особливо, коли притримав за талію у дверях — на них налетів огрядний високий пан, змітаючи все на своєму шляху.

Їхні місця були в сьомому секторі лівої ложі бенуар. З першого ряду ложі, що трішки підвищувалася над партером, чудово було видно сцену, тим паче сьомий сектор розташовувався ближче до центру. Тадей всадовив Гаїну на місце в кутку, сам сів поруч, наче навмисне відгородивши її собою від інших сусідів по ложі.

— Чому саме ця вистава? — спитала вона, поклавши руку на перило, що відділяло ложу від партеру.

Її долоня ледь помітно затремтіла від передчуття і хвилювання. Тадей усміхнувся. М'яко подивився на дрібні пальчики, що стислися в кулак, пробігся поглядом до тонкого зап'ястя і вище — передпліччя, плеча, ключиць, аж доки не зупинився на тендітній дівочій шийці. Мимоволі облизав губи, прочистив горло, перш ніж відповісти:

— Ця вистава збирає аншлаги. Я далекий від театру, але навіть я про неї чув. Словом, зараз модно ходити на “Конотопську відьму”, тож подумав, що такий писк моди припаде до смаку Діані. До того ж, ви з нею росли за кордоном і навряд чи обізнані з українською літературою чи мистецтвом, а це вистава за твором відомого українського письменника… Я наївно посподівався, що хоч якось зможу нею зацікавити Діану.

— Вибач. Я мала тебе попередити, що вона ненавидить театр.

— Припини брати на себе відповідальність за неї. Вона доросла дівчинка, а поводиться як… Словом, ти сама знаєш.

— Але я…

— Гаїнко, розслабся. Просто проведімо гарно вечір, гаразд?

Прозвучав останній дзвінок, і світло у залі почало тьмяніти.

Гаїна повернула лице в бік сцени. Тадей сидів ліворуч, і краєм ока вона бачила його профіль. Перші хвилини, відверто кажучи, саме на його профіль дивилась. Тому коли нарешті зібрала себе до купи і глянула на сцену, не одразу зрозуміла, що відбувається.

Чорно-білі декорації вразили ефектом несподіванки, одномоментно перенесли в інший вимір, змусивши забути про медово-жовте світло, бордовий декор і пишну ліпнину залу, яку розглядала ще кілька хвилин тому. Монохром зосереджував на собі увагу, притягував погляд, але лише до того моменту, доки інтонації і поставлені акторські голоси не змусили серце завмерти. Воно, серце, не очікувало того, що буде в лічені хвилини заколихане мінорними мелодіями і оживлене мажорними, що в лічені секунди закохається в героя на ім'я Дем'ян, а потім зачарується відьомським напівміфічним дійством зі співами й танцями, а ще з чимось таким… Гаїна не дібрала б слів. Знала єдине: нічого подібного ніколи досі не бачила.

В якісь моменти зал, наче єдиний організм, завмирав у медитативній, а іноді й навпаки — напруженій тиші. В інші вибухав сміхом.

Тадей знав, про що має бути вистава, — прочитав. Містечко Конотоп, у якому сотник Забрьоха закоханий у дівчину Оксану, а вона — у студента Дем'яна. І ще мала бути відьма.

Він швидко вник у сюжет і навіть зацікавився, але раптом дещо змусило відволіктись, забути про виставу. Залом пронеслася хвиля сміху, і праворуч від нього, в самому кутку ложі, розсипались тихі, несміливі, але такі щирі смішинки... Все-таки в неї дивовижний сміх.

Решту вистави він дивився на Гаїну, лише зрідка повертаючи голову, коли надто гучно гиготів його сусід зліва або коли щось несподіване починало діятись на сцені.

…За дві години вони вийшли з театру на хвилі легкої ейфорії. Гаїна прислухалася до себе і ніяк не могла зрозуміти, якій саме магії піддалась.

Тадей ще й як розумів. Його зачарували не відьми на сцені, а дівчина поруч, від якої йшло світло й тепло.

— Тобі сподобалось? — спитав, задивившись на її усміхнене личко.

— Так. Дуже. Я давно не переживала стільки емоцій водночас. І смішно, і сумно, і тужливо, і тепло… Це так… Так, що описати не можу! — Гаїна глянула на нього і, побачивши задуму у синяві навпроти, стривожилась: — Щось не так?

— Ні, — Тадей мотнув головою. — Ти заправила волосся за вушко. Тобі личить.

Вона різко схопилась за щоку. Зніяковіла і спробувала опустити голову, але знову підняла погляд, коли почула несподіване:

— Ходімо до авто. Продовжимо наше побачення в дещо романтичнішій атмосфері.