5. Побачення (не) з тією

— Гм, — видихнув Тадей.

Тричі підряд так видихнув, перезавантажуючи сайт у сподіванні, що це якась помилка і вільні квитки на виставу все ж є. Однак ні. Як не перезавантажував, як прискіпливо не вдивлявся в кожне місце на балконах другого і першого ярусу, ложах бельєтаж і бенуар, не кажучи вже про партер, — все марно. Всі місця підсвічувалися сірим — зайнято.

— От же… Я обіцяв Діані цю виставу, — пробурмотів.

— Дозволь озвучити мою скромну думку, — з перебільшено патосним виглядом почухав підборіддя Роман, з яким Тадей якраз обідав. — Мені здається, якщо ти обереш іншу виставу, твоя наречена й не помітить. Однаково сидітиме у смартфоні весь час.

Роман встиг перекинутися з Діаною на аукціоні лише кількома словами, але чудово зауважив, якими справами вона тоді займалася весь вечір.

— Ти мені так розрекламував цю виставу, що я й сам хочу сходити.

— Тоді дай сюди, — Роман висмикнув з рук друга смартфон і щось швидко набрав. — Ось, дивися, у перекупників повно квитків. Втридорога, але коли скажеш, за скільки купив, можливо, твоя Діана, як фанатка всього дорогого, зацікавиться.

— Легше. Ти говориш про мою наречену.

Не те, щоб Романові слова його зачепили, але ницо дозволяти другові насміхатися з твоєї обраниці — так щиро вважав. Хай навіть тебе самого вже піднуджує від цієї обраниці.

— Слухай… А її сестра така сама? — уточнив Роман.

— Ні. Вони наче й не сестри, геть різні.

— Фух, це добре!.. Вибач, звичайно, можеш мене послати або звільнити, але на перший погляд твоя Діана… Ні, вона симпатична, але… Раніше ти надавав перевагу глибшим дівчатам.

Тадей зітхнув.

— Я тобі колись розповідав: про наш шлюб домовлено багато років тому. Діди просто хотіли, щоб ми одружилися, та й по всьому, без умов про те, скільки хто акцій отримає. Але коли став повнолітнім, я погодився на їхню забаганку з однією умовою: шістдесят відсотків після шлюбу. Не збираюся на них пахати, маючи крихти. Ми з ними уклали домовленість, і в цій домовленості — чорним по білому ім'я Діани. Тож навіть якщо я захочу щось переграти, маю спочатку з дідами поговорити. Діана — улюблениця діда Петра, він з нею носиться, як з писаною торбою. Ім'я Гаїни я від нього чув разів два чи три за все життя, а Діаною він мені всі вуха промив. Словом… Якщо я хочу акції, мені треба хотіти Діану… То що там є у перекупників?

Він забрав смартфон і прочитав оголошення, яке знайшов Роман: “Продам квитки на виставу “Конотопська відьма”. Є партер, ложа бенуар 1-2 ряди, ложа бельєтаж 1-2 ряди, ложа першого ярусу, балкон. Квитки надруковані на бланках та електронні. На повідомлення не відповідаю! Всі питання за вказаним телефоном! Лише особиста зустріч! Кодове слово: “Конотоп””.

— Це точно про квитки в театр? — зі смішком гмикнув Тадей. — Більше схоже на оголошення якогось наркодилера… Мене не посадять?

— У такі бентежні часи живемо... — пафосно скривився і розвів руками Роман. — Телефонуй, доки не розкупили.

Тадей набрав вказаний номер, і вже за кілька годин тримав у руках роздруковані квитки на “Конотопську відьму”.

Діана прокоментувала новину стриманим смайликом-сердечком, а ще — сердито надутими губами впродовж всіх восьми днів до вистави. Добре, що Тадей ці вісім днів був зайнятим справами — особисто контролював відкриття нового гіпермаркету. В будинок повертався пізно, іноді ночував у своїй квартирі. Тому Діанине невдоволення залишилося для нього непоміченим.

А от Гаїна помітила ще й як.

— Ну який театр… Я там з нудьги помру… — хникала Діана в день вистави, лежачи на ліжку в позі зірочки. — Він не міг вигадати щось інше?

— Треба було сказати йому, що тобі таке не до душі, — стенула плечима сестра.

— Щоб він вважав мене тупою і обмеженою?

— Тоді йди і потерпи.

— Не хочу! — Діана вередливо хвицнулася і різко сіла на ліжку. В голову стукнула ідея. — Гаїнко, сестричко, може, сходиш замість мене з ним, га? Ти ж любиш театр!

— Ти при собі? Це ж побачення! Він тебе запросив! — від обурення Гаїна підвищила голос.

— І що? Ну й сходи на побачення! Ти все одно ніколи не була на побаченнях і не будеш. О, точно! Давай так: ти ходиш з ним на побачення, а заміж виходжу я.

— Припини. Не смішно.

— Я серйозно!

Гаїна склала руки на грудях. Закипала від злості.

— Що ти взагалі верзеш? На побаченнях люди… люди тримаються за руки, цілуються… Не боїшся, що я… Раптом я з ним…

Діана розреготалась.

— Ой, не сміши мене так. Ти на нього і на будь-якого іншого хлопця боїшся очі підняти. Навіть дозволяю потренуватись на Тадеєві фліртувати. Все одно він на тебе не поведеться. Уявляєш, скільки у нього було дівчат з ідеальними формами й ідеальним обличчям? 

Гаїна навіть не знала, що її більше злить — таке ставлення сестри до себе чи її безвідповідальність стосовно Тадея. Він же щиро намагається знайти точки дотику!

— От що. Не хочеш йти — бери телефонуй, скажи, що погано почуваєшся абощо. Попроси вибачення, що не прийдеш.

Вона простягнула Діані смартфон, але та й не подумала взяти.

— Не хочу. Не буду, — і знову надулася.

— Тоді зателефоную я.

Гаїна сподівалася, що сестра в останню мить одумається і перепинить її, але дива не сталося. Діана мовчки чекала, доки йшли гудки.

Тадей слухавки не взяв.

— Не бере. Ти мусиш поїхати, інакше він тебе під театром чекатиме… Раптом вже в дорозі?

Наче на замовлення, на подвір'я якраз заїхав водій від Тадея і коротко посигналив.

— Ось бачиш, вже треба їхати, а ти ще не зібрана! — наполягала Гаїна.

— Не хочу. Не поїду! Хочеш — сама їдь!

Терпець старшої сестри луснув.

— І поїду! Поїду й скажу йому, яка ти безвідповідальна, вередлива!

Спересердя Гаїна кинулася в свою кімнату і нап'ялила першу-ліпшу сукню. Сяк-так причесалася, мазнула обличчя BB-кремом і підфарбувала губи, хоча й не збиралася на побачення. Збиралася під'їхати під театр і пояснити все Тадею, перепросити за сестру.