4.3.

***

— О, Боже… Діано… — Гаїна простогнала і замружилась, щоб не бачити цього сорому.

Дурниці городила сестра, а соромно було їй. Як завжди. 

У теці ж чорним по білому було написано, для чого проводиться аукціон… Ну чому Діана хоча б це не спромоглася прочитати?!

Гаїна дивилася пряму трансляцію з непереборним почуттям сорому, вже думаючи, як потім дивитися у вічі Тадею. Нічого не могла зробити з цією дурною звичкою сприймати промахи Діани як свої власні.

Хотіла вимкнути трансляцію, але почався вітальний виступ Тадея. Не помітила, як заслухалась. Його голос звучав з заворожливою впевненістю, а сині очі гіпнотизували. Самі ж слова, те, що він говорив, відгукувалося в серці. Нехай вона ніколи не вникала в сімейний бізнес, але тепер пишалася, що їхню компанію очолює така людина, як він.

Все-таки Діані пощастило з нареченим.

Гаїна додивилася трансляцію до кінця. Вже збиралася вимикати, коли фінальний лот продали, але Діана викинула черговий коник. На щастя, цього разу вдалий. Іноді в молодшої сестри виходило зробити щось як слід, Гаїна це чудово знала.

— Сукня тебе таки врятувала… — пробурмотіла, вимикаючи ютуб.

Ну ось і все, тепер можна не перейматися за долю сестри. Після такого вчинку Тадей зачарується і проникнеться симпатією до Діани. Вони поладнають, почнуть по-справжньому зустрічатися, одружаться і стануть разом щасливими.

А вона, Гаїна, повернеться у свій Лондон і стане ще самотнішою, ніж раніше. Навіть набридливого сестринського бурмотіння з кпинами чи колючками не вислуховуватиме щодня...

Вона спробувала відволікти душу чимось корисним, взялася за книгу, яку знайшла у великій вітальні, і навіть змогла спокійно почитати годинку-другу. Відволік звук двигуна. Діана з Тадеєм повернулися. Спочатку Гаїна збиралася не показувати носа зі своєї кімнати, вагалася хвилин десять, але нарешті вирішила, що слід піти привітати Тадея з успішним аукціоном.

— Ой!

Не очікувала, що налетить на нього прямо перед дверима своєї кімнати.

— Вибач, налякав? Я на мансарду йшов, — Тадей усміхнувся м’яко і кивнув в бік скляних дверей. — Не хочеш подихати свіжим повітрям?

— Можна.

Вона невпевнено кивнула і попрямувала за ним.

— А де Діана?

— Відпочиває в себе… Ти дивилася трансляцію?

— Так, — Гаїна кивнула, повагалася, чи варто казати, та прошепотіла: — Діана іноді поводиться нерозумно, але…

— Вона мене приємно здивувала, коли пожертвувала свою сукню, — Тадей глибоко вдихнув, завів руки за спину і різко змінив тему, наче не дуже хотів говорити про наречену: — Все-таки чому ти не пішла? Якщо в тебе є досвід волонтерства, такий захід тобі був би цікавим.

Гаїна опустила голову. Невже він не розуміє, чому не пішла? 

— Я розумію, — сказав м’яко, мов прочитав її думки. — Але ж ти волонтериш, отже ходиш до людей. Ти навчалася в університеті…

— Я щоразу себе пересилюю. Просто цього разу подумала, що якщо моя присутність не обов’язкова, можна залишитися вдома.

Він повернувся обличчям до неї, зіперся ліктем на перило. Просканував поглядом задуманий, трохи знічений профіль Гаїни. Вона стояла до нього правим боком обличчя, де не було шрамів, тому не ховалася.

— Подивися на мене, будь ласка.

М’яке, ніжне прохання, але її чомусь пройняло тремтінням, наче від наказу. У душі противилася, проте підкорилася, повернулася до Тадея лицем.

— Якщо я скажу, що твій шрам зовсім не потворний, тебе це не переконає, так?

— Не переконає, — шепнула, мотнувши головою. — Переконало б, якби на мене перестали витріщатися всі підряд.

— Чому тобі не байдуже до поглядів сторонніх людей?

— Ти мене не зрозумієш, — буркнула ображено, нестримніше, ніж хотіла. — Легко казати, коли не знаєш, як це — бути в очах людей якимось… чудовиськом.

— О, повір мені, мене вважає чудовиськом повно людей — як мінімум три десятки адміністраторів і керівників магазинів, яких я позвільняв минулого року. А ти… Ти не чудо-висько. Ти чудо-ва. Чудова дівчина.

Серце у її грудях завмерло від м’яких слів і розлетілося на друзки від погляду, який спіймала на собі. Від ніжного, теплого, усміхненого погляду.

— Я теж собі завжди так кажу, — відповіла і, вдихнувши, змогла усміхнутись. — Дя… Дякую. Іноді важливо почути щось таке від іншої людини.

У несміливому, зверненому на нього погляді, Тадей побачив вдячність, від якої танув. Руки так і тягнулися до неї, хотіли обійняти, погладити по голові. Може, навіть… Ні, дурниця. Цілувати він її не хотів. Не хо-тів, Тадею. Ти не-хотів ти її цілувати!

Він відвернувся, прочистив горло і змінив тему: 

— Це трохи неправильно, що ти займаєш кімнату на третьому поверсі.

— Чому?

— Почуваюся, наче виселив тебе на горище, як якусь бідну родичку.

— Мені тут подобається… До того ж, не заважатиму вам. Нехай другий поверх буде для вас. Я… Я вже піду до себе.

Вона відчула, що має піти, що слід завершувати чергову мандсардну розмову, яка несла ризик перетворення у традицію. 

— Нічому поки що заважати… — зауважив, зиркнувши їй у спину. — Але я завтра ж куплю квитки на виставу і запрошу Діану. Час спробувати зблизитись.

Гаїна завмерла біля дверей у свою кімнату. Все, як вона й думала. Діанин вчинок підкорив Тадея, щастя молодят не за горами.

А що залишиться їй, Гаїні? З одного боку, з плечей впаде вантаж — Діана стане проблемою Тадея, й на тому спасибі. З іншого… Вередлива молодша сестра знайде щастя, вони з Тадеєм стануть головними власниками бізнесу, діди залишаться задоволеними, їхні з Діною батьки і Тадеєва мама зітхнуть з полегшенням, а вона, Гаїна, повернеться до свого життя самітниці. Всі підуть вперед, і лише вона зробить крок назад.

Але якщо навіть Діана змогла себе пересилити і задля власного щастя зробити щось нетипове для себе — пожертвувати дорогою сукнею, то чому вона не може?

Не розвертаючись, Гаїна випалила:

— Я хотіла запитати. В компанії не знайдеться для мене роботи? Хоча б на якийсь час, доки не повернусь до Лондона.