4.2.

На щастя, піарниця зрозуміла делікатність ситуації і після короткого інтерв'ю Тадея плавно перемістила трансляцію в інший кут зали.

Діана відсахнулася, щойно залишилися наодинці. Не встигла розтулити рота, Тадей випалив першим:

— Які ще діти?! Ми для армії збираємо! Ти читала теку, яку я тобі дав? Там було все про аукціон! Навіть було написано, що ти маєш сказати, якщо тобі ставитимуть запитання!

— Ну не дочитала трохи! Чому кричиш? Ти… ти… ти міг би витратити на мене свій дорогоцінний час і пояснити все як слід, тоді такої ситуації не було б!

Тадей зробив глибокий вдих-видих, вже спокійно сказав:

— От цього не треба, Діано. Не намагайся свою провину перекласти на мене. Зі мною такі фокуси не пройдуть. Поговоримо потім. Зараз почнеться аукціон. Сідай за столик в центрі першого ряду. Мені треба виступити. Приєднаюсь пізніше.

Він глянув на годинник і повернувся на сцену, де Роман вже готувався почати захід. Більшість гостей прибули і якраз займали свої місця — надто добре знали пунктуальність, притаманну всім заходам торгової корпорації VonUs і персонально її гендиректору.

— Починаємо? — шепнув Роман Тадею, коли той піднявся.

— Ще хвилину, хай всі всядуться і перестануть шуміти.

— А де сестра твоєї нареченої? — друг витягнув шию, шукаючи в залі дівчину, яка могла б бути тою самою Гаїною з десятьма відсотками акцій.

— Не захотіла приходити.

— Чому?

— Познайомлю вас скоро, сам спитаєшся.

Тадей зиркнув на годинник і ще раз обвів залу поглядом.

— Починаємо.

Друг натис маленький дзвіночок на трибуні для промов і передбачливо відступив вбік, адже спочатку мав виступити Тадей. Він зайняв місце за трибуною, повернув до себе мікрофон і заговорив гучно, рівно, вишколено:

— Добрий вечір! Дякую усім присутнім, гостям і партнерам, які знайшли трохи вільного часу у святий великодній вечір, щоб відвідати наш захід. Чотири роки тому, саме перед Великоднем, наша компанія вийшла на новий рівень — запустила лінійку власної продукції. З цієї нагоди ми запровадили гарну традицію — щорічний благодійний аукціон для наших друзів і благодійний ярмарок для всіх охочих, який працюватиме кілька тижнів. Вже втретє всі кошти з ярмарку і аукціону підуть на допомогу фронту. Цього разу ми плануємо посилити нашу благодійну ініціативу з придбання ударних систем і придбати додатково… — він краєм ока зазирнув у смартфон, що лежав на трибуні, щоб не помилитися і правильно зачитати перелік техніки, який буде куплений за отримані кошти. А прочитавши, продовжив: — Наостанок дякую нашому другу-шоколатьє Володимиру, усім працівникам нашої мережі, які допомогли підготувати лоти, а також тим, хто прийшов сьогодні з готовністю поїхати додому… скажімо, з цим шоколадним яйцем.

Залом пронеслася хвиля легкого сміху.

— Лозунг нашої компанії: якщо можеш — роби. Можемо і робимо разом! Дякую усім і запрошую до аукціону, який проведе наш колега Роман.

Гості стримано, але гучно зааплодували, і місце за трибуною зайняв івент-менеджер.

Тадей рушив до свого місця за столиком. Дорогою кивнув кільком гостям, з якими не встиг привітатися, і сів поруч з Діаною. Вона чи то навмисне показово, чи то за своєю звичкою манірної принцеси на нього й не звернула уваги. Дивилася щось у смартфоні з відбитком вселенської нудьги на обличчі.

І так цілу годину, доки гості торгувалися за шоколадного зайця, дорогий алкоголь з персональної колекції Тадеєвого заступника, подарункові колекційні запонки з позолотою від самого Тадея, а також безпосередньо вироби компанії. Як і щороку, на аукціоні були представлені різношерсті лоти, і все не обов’язково дороге. Люди приходили сюди не для покупки чогось, а для висловлення солідарності партнерам і причетності до гарної справи. Більшу суму, ніж торги, зазвичай приносили добровільні внески після заходу. Деякі лоти, наприклад, були радше жартівливими і самі по собі не коштували цілий статок, ось як останній:

— А зараз фінальний лот, — виголосив нарешті Роман. — Річний запас локшини швидкого приготування від нашого бренду “Від нас”. Триста шістдесят п’ять упаковок соковитої, смачної, гостренької локшини на щодень! Стартова ціна — п’ять тисяч чотириста сімдесят сім гривень!

— Шість тисяч! — вигукнув хтось з заднього ряду.

Почалися торги, і за кілька хвилин локшину придбали за п’ятнадцять тисяч.

Тадей повернувся, з вдячністю кивнув переможцю. Зиркнув на наречену, яка досі не відлипла від смартфону, і відчув, що закипає. От залишаться вони наодинці…

— Що ж, дякуємо усім за…

Роман почав озвучувати фінальні подяки, але його раптом перебили:

— Хвилинку, — Діана неочікувано піднесла руку і підняла голову від надважливих телефонних справ. — У мене ще є один лот. Чи можу його представити?

Вона підвелась. Роман зиркнув на шефа, і побачивши подивований, але схвальний кивок, погодився:

— Звісно, піднімайтесь сюди… Дорогі гості, зараз буде лот-сюрприз від співвласниці нашої компанії та майбутньої дружини нашого гендиректора Діани Грушко!

Королівською ходою Діана продефілювала до сцени і зайняла місце за трибуною. З піднятим догори підборіддям заговорила:

— Добрий вечір усім! Рада мати честь бути представленою вам на такому заході. Трохи хвилююся, вибачте мою незграбність, це поки що друга з важливих публічних подій в моєму житті. Перша була не так давно, коли я отримувала диплом бакалавра Лондонської школи економіки… Я собою тоді так пишалася, що купила собі в подарунок сукню з лімітованої колекції V***, яка зараз на мені. Але ще більше я собою пишатимусь, якщо ця сукня піде на добру справу. Виставляю її як лот. Я надягла її лише вдруге, але готова з нею попрощатися. Не знаю, як правильно виставляти суму, але я думаю, що ціна, за яку я купила її, може бути стартовою…

Обличчя Тадея витягнулося від подиву і залишалося таким весь час торгів, та й потім теж, коли Діана домовлялася з покупчинею про відправку сукні, бо зняти її зараз не могла. Його наречена на якийсь час скинула свою пустоголову личину і показала, що вміє триматися гідно. Треба ж, а коли прокололася з “благодійним аукціоном для дітей”, він вже був готовий послати під три чорти саму ідею одружитися з нею!