4. Фіаско і тріумфи нареченої

— Тобі не здається, що ця сукня — не варіант для благодійного заходу? Вона коштує стільки, скільки весь аукціон аби зібрав…

Гаїна підтисла губи, оглядаючи сестру. Золотиста коротка сукня у блискітки плавно обтікала всі вигини Діаниного тіла, підкреслювала форми, привабливі від природи (а ще фітнесу і косметичних процедур). Єдиним мінусом вбрання була ціна і занадто розкішний вигляд, як для місця і часу.

— Наречена гендиректора має прийти у лахмітті, бо це, бачте, благодійний аукціон?

— Можна обрати щось трішки скромніше. Або принаймні не вечірнє вбрання. Це ж не вечірка!

— Ти нічого не розумієш, — Діана закотила очі під лоба. — Повір мені, хто-хто, а я краще за тебе знаю, що надягати в люди. І взагалі… До твого відома, дорога сукня на дівчині — це безпрограшний варіант, вона може навіть життя врятувати.

Гаїна з сумом дивилася в спину сестрі, коли та покидала дім. Залишалося молитися, що ця сукня буде єдиним і найстрашнішим Діаниним вибриком за вечір.

Аукціон проводили у великому, але скромному залі в одному з київських бізнес-центрів. Тадей вже прибув на місце — поїхав після сніданку, щоб особисто все проконтролювати. Це був перший цьогоріч благодійний захід компанії, і він мусив пройти на ура. Серед запрошених були впливові гості, з якими Тадей планував важливі партнерські угоди в майбутньому або вже вів співпрацю.

Діану привіз до дверей бізнес-центру той самий водій, який забирав їх з Гаїною у Варшаві. Наречений вже стояв на вулиці, щоб галантно відчинити дверцята, коли авто припаркувалося прямо перед ним.

На Тадеєві були джинси, синій піджак і біла сорочка — стриманий, хоч і недешевий лук. Побачити Діану у розкішній вечірній сукні він не сподівався. На кілька секунд отетерів перед тим, як подати їй руку.

— Маєш гарний вигляд.

— Дякую!

— Але ця сукня… — він зітхнув.

Не хотів здаватися вилупком, який через дрібниці прискіпується до дівчини, але й змовчати було важко. Глипнув на годинник — до офіційного початку заходу залишалося двадцять хвилин.

— Гаразд, немає часу їхати переодягатись. Я гадав, ти зрозуміла, який в нас сьогодні захід. Ходімо.

Діана закопилила губу і пхикнула собі під ніс.

— Немає заходів, на які не підходила б сукня від…

Тадей не вслухався у її пояснення модних нюансів, у яких нічого не тямив. Просто повів її всередину.

— Ого, а де всі?

Вона розчаровано обвела поглядом півпорожню залу. Подекуди за круглими столиками вже примостилися гості, кілька чоловіків розмовляли про щось на сцені поруч з виставленими лотами.

— Зараз будуть, ми запрошували всіх на п'яту.

— Скромненько тут.

— На скількох благодійних заходах ти була?

— А чому я повинна була на них бути? — Діана скривилася. — Оце все волонтерство — фішка моєї сестри. Я люблю цікавіше дозвілля.

— Боюся, тобі доведеться змінювати свої смаки і звички після весілля.

— Чому це?

— Тому що статус у суспільстві — це не тільки про можливості, а й про обов'язки.

Тадей промовисто подивився на свою наречену, а вона лише розтулила рота, та не вигадала, що сказати.

До чого ж правильний зануда! Хіба людина з його статусом не може собі дозволити не займатися різною марудною роботою? Ну посидів в офісі, поставив кілька підписів, позустрічався з важливими людьми — і гуляй, розважайся, доки молодий, маєш час, гроші, можливості!.. Словом, якось не так вона уявляла свого нареченого і його життя, коли розглядала фото в інстаграмі. Хто ж знав, що оці красиві знимки в костюмах і пафосні слова про угоди, біснесові розширення, благодійність — не показуха?! Тобто він СПРАВДІ працює, а не лише з діловим виглядом грає у великого боса. Ох...

Діана показово гучно зітхнула і відвернулася, задерши носа догори. Але Тадей не відреагував, як очікувала. Дивився в бік сцени, звідки йому кивав Роман, і сухо зауважив:

— Почекай мене тут. Я зараз.

Вона не встигла щось відповісти, як він зник.

До зали заходили нові люди — здебільшого у недешевому, але повсякденному вбранні, дехто в строгих ділових костюмах, були кілька чоловіків у військовій формі. Діана почувалася білою вороною, стоячи посеред зали у золотистій блискучій сукні.

Народу побільшало, але легше не стало, бо гості всідалися за свої столики, дехто підходив до Тадея привітатися, і лише вона не знала, куди себе подіти.

У зал впливла зграйка людей з фотоапаратами і якимись бейджиками — напевно, преса. Хлопець з великою професійною камерою і дівчина з мікрофоном пішли прямо до сцени. Ще одна пара — теж хлопець і дівчина, але з технікою трохи дрібнішою, закрутили головами, видивляючись організаторів.

— Гендиректор отам, — кивнула дівчина своєму супутникові. — Доки говорить з кимось, поспілкуємось з гостями.

Діана з цікавістю наставила вуха, почувши про свого нареченого. Не одразу усвідомила, що дивиться на дівчину, а вона на неї.

— Добрий день! Можна поставити вам кілька запитань? Ми з прес-відділу компанії. Мене звати Руслана.

Дівчина підступила і подала руку для привітання. Діана скривилася, зміряла піарницю скептичним поглядом, але нарешті самими кінчиками пальців потисла простягнуту правицю.

— Добрий день, — процідила недбало.

— Ми зараз ввімкнемо пряму трансляцію аукціону на наших аккаунтах в інстаграмі та ютубі. Чи могли б ви, як гостя, дати нам коментар.

Діана закотила очі під лоба і пхикнула.

— Я — не гостя! Я акціонерка і майбутня дружина вашого гендиректора, — проголосила таким тоном, наче дівчина, не впізнавши, завдала особистої образи Її Королівській Величності.

— О, даруйте, — ніяково усміхнулася Руслана. — Ми чули про ваш приїзд. Діана, так? Дуже приємно познайомитись. Тоді тим паче, усім, хто пильно стежить за діяльністю нашої компанії, буде цікаво і корисно з вами познайомитись.

— Ну, тоді… — Діана надула губи, вдаючи, що роздумує. — Вмикайте свій ефір.