3.2.

Тадей дочекався, що вона зайде, і неквапом пішов до себе.

Думки повернулися до Діани. Дивно все з нею виходило, не так, як планував.

Раніше, переглядаючи її фото в інстаграмі, бачив перед собою вродливу дівчину, цілком на його смак. Але коли зустрів — нічого всередині не тьохнуло. Ба більше, останні дні він молився, аби вона не почала його дратувати.

Списував все на нову для дівчини атмосферу, нове місце, нерви через переїзд. Але не бачити очевидного не виходило — характер у Діани ще той.

Втім, йому не вперше. У нього були дівчата з різними характерами. В деяких навіть закохувався, попри такі паскудні риси, як істеричність чи корисливість.

Тож з Діаною теж зможе поладнати, був переконаний у цьому. От лише з нею доведеться прожити все життя, а не позустрічатись рік-другий… Нічого. Нічого страшного. Зрештою, завжди можна домовитися. Іноді для щасливого шлюбу достатньо поваги. Не всякий союз тримається на безмежному коханні. Безмежне кохання навпаки часто руйнує стосунки, які могли б бути міцними, якби їм вистачило спокійної довіри.

— Так, запрошу її на побачення, — постановив собі, вкладаючись спати. — І спробую зблизитись. Треба виділити трохи часу в графіку і придумати, як провести його з Діаною.

Тадей дістав смартфон і записав кілька ідей, доки не забув. Відганяв дурну думку: він розчарований. У собі. Розчарований, що не зачарувався Діаною, як сподівався на те. Навіть з Гаїною йому якось легше вдавалося знайти спільну мову.

Гаїна… Мила вона дівчина. Тендітна і крихка. Таку хочеться захищати, оберігати.

***

Зранку Тадей спустився до сніданку з твердим наміром обговорити з Діаною аукціон, запланований на вечір, і запропонувати їй кілька варіантів для побачення.

Навіть добре, що за столом вже сиділи обидві дівчини. Можливо, Гаїна, як старша, позитивно вплине на сестру і напоумить її, якщо та знову показуватиме характер.

— Доброго ранку! Як спалося?

Він твердим кроком підійшов до Діани і поцілував її у щоку. Нехай це буде першим кроком до зближення. Від подиву вона аж рота розтулила, але оговтавшись, розцвіла.

Якби хтось глянув в цю мить на Гаїну, побачив би, як важко ковтнула і відвела очі.

— Чудово! — Діана широко усміхнулась. — А ти?

— До першої тридцять дві переплановував графік, щоб звільнити кілька вечорів на наступних тижнях. Ми могли б сходити на кілька побачень.

Його наречена аж підстрибнула на місці. Засміялась і плеснула в долоні.

— Я тільки за!

— Тоді пропоную сходити на виставу. У театрі Франка йде “Конотопська відьма” — справжній хіт, на неї зараз ходять всі. Сходимо?

Усмішка сповзала з лиця Діани, перетворюючись на кислу міну. Вона щосили намагалася повернути на обличчя радість, але вдавалося погано — вигляд мала такий, наче зараз розплачеться.

— Так, звісно. Обожнюю театр!

Гаїна поруч закашлялась, мало не вдавившись омлетом. Дві пари очей націлились на неї, й довелося виправдатись:

— Вибачте. Не в те горло.

Вона запила соком їжу, а тоді опустила погляд в тарілку. Їсти вже не хотілося. Й чому тільки вчора не попередила Тадея, яке дозвілля сестра любить? Якщо він справді поведе її в театр, ймовірно, все закінчиться Діаниною істерикою і його розчаруванням.

На коротку мить Гаїна заплющила очі, і під повіками затанцював спогад. Вчорашній вечір. Тадей близько-близько. Пасмо її волосся у його пальцях. Серце, яке гарцює у грудній клітці. Згадала це все і чи не вперше в житті дозволила собі впустити у душу маленьку зловтіху, маленьку погану мрію. Захотілося, щоб Тадей повів Діану в театр, щоб побачив ще раз її характер, щоб розчарувався.

Не можна. Гаїно, не можна так.

Повторювала собі це, але глибоко в душі не вдавалося втамувати такі бажання.

Діана колупалася в тарілці. Дратувалася. Дула губи і хмурнішала, доки не вигадала, що ляпнути:

— І що, ти всіх своїх дівчат в театр водив?

Він повільно пережував бекон, який щойно взяв до рота. Незворушно уточнив:

— Ні. А ти? Куди ти ходила зі своїми хлопцями? — вдивився пильніше. — Ти ж зустрічалася з кимось?

Вона пирхнула. Настрій зіпсувався остаточно.

— Звісно! Чи ти очікував, що я збережу цноту до весілля?

— Я менш за все думав про твою цноту.

— І правильно. Це треба в бункері сидіти, щоб до такого віку залишитися незайманою. Або просто в чотирьох стінах з серіалами, он як Гаїна.

Діана зневажливо кивнула в бік сестри. Їжа застрягла в Гаїниному горлі. Від сорому хотілося провалитися крізь землю. Господи, навіщо Тадею знати про її незайманість…

До побіління пальців стисла виделку і ковтнула їжу. На сестру навіть дивитися не хотілося. Не будь тут Тадея, послала б її далеко, не витримала б.

Але він тут був. У цьому й проблема.

Наважившись, Гаїна обережно підняла очі. Він дивився на неї. Просто дивився. Спокійно. Синьо. Без осуду чи насмішки, без подиву. Вона не знала, що сказати. Думки розбігалися. Вже хотіла просто встати і піти геть, але з вуст Тадея раптом прозвучало її ім'я:

— Гаїно… Ти підеш на сьогоднішній аукціон?

Видихнула. Полегшено заплющила очі й спитала обережно:

— А мені треба там бути?

— Якщо забажаєш.

— Я б не хотіла, — відповіла чесно. — Не люблю надто людні місця. Якщо можна, залишуся вдома, гаразд?

— Що значить залишишся? — вигукнула Діана. — Я маю без тебе йти?! Я ж там нікого не знаю! Ти повинна піти зі мною!

— Там буду я. Ти знаєш мене, — коротко вставив Тадей. — До того ж, я представив тобі багато кого з офісу.

— Ти вестимеш свої нудні бізнесові балачки. Гаїно, пішли!

Він відклав виделку, брязнув нею по столу гучніше, ніж слід.

— Діано, просто дай їй спокій. Ти наче доросла дівчинка. Коли одружимось, тобі доведеться часто слухати нудні бізнесові балачки… Якщо не хочеш, Гаїнко, залишайся вдома. 

Гаїнко.

Так її тільки батьки іноді називають. Але чомусь з Тадеєвих вуст пестлива форма імені прозвучала в рази мелодійніше, ніжніше. Здається, він справді почав до неї ставитись як старший брат.