2.3.

— Вибач, я… Я забула написати дідові, що ми вже в Києві.

— О, не хвилюйся, — Тадей м’яко всміхнувся і прибрав свою руку з її талії. — Наші діди заливаються ромом на Карибах і гуляють на пляжних вечірках, їм не до нас. Я спробую ввечері зв’язатися з ними і все розповісти.

— На Карибах?... Наче позавчора були на Мальорці…

Гаїна повільно відвернулася, тікаючи від пильної синяви Тадеєвого погляду. Похитала головою.

— Таке воно життя у сімдесят п’ять: сьогодні — Мальорка, завтра — Барбадос...

…коли бізнес можна перекласти на плечі талановитого внука, здатного примножити тисячі у мільйони. Цього Тадей не сказав, лише подумав.

Вони вийшли на третій поверх, де були розташовані дві спальні і велика відкрита мансарда. Тадей відчинив високі скляні двері, галантно пропустив гостю першою на свіже повітря.

Весняний вітер дунув Гаїні просто в обличчя. Вона притримала волосся, звично затулила ним щоку. Іншою рукою потерла передпліччя — тепла кофта не захистила від прохолоди.

— Взимку дерева стояли голими і не затуляли краєвид, — констатував Тадей, огледівшись.

Подвір’я з усіх сторін оточувала зелень, якрава і по-весняному несмілива. Добре роздивитися за нею Борщагівку було неможливо. Вітер дунув сильніше, і Гаїна затремтіла, так що стоячи за крок, він відчув це. Став ближче, між нею і поручнями. Показово завів руки за спину, не торкався дівчини, щоб не знітити. Але від вітру затуляв.

— Змерзла? Ходімо всередину.

Вона перестала дихати. Тому й слів не знайшла, лише кивнула, крутнулась до виходу.

На другому поверсі були ще три спальні — якраз для всіх трьох, Тадея, Діани і Гаїни. На першому — хол, вітальня, кухня з їдальнею, кабінет і підсобне приміщення. Крім того, на кожньому з поверхів передбачили розкішну ванну кімнату. Як розповів Тадей, на задньому дворі був ще будиночок для відпочинку з сауною, крихітним басейном і альтанкою з каміном.

— Діані сподобається тут жити, — сказала Гаїна, аби що-небудь сказати.

Але в сказаному сумнівалась. Її сестра любила гамірливі міські вулиці, щоб вийшов за поріг — і одразу магазини, клуби, бари. “Діана тут з нудьги помре”, — подумала. От сама б вона з задоволенням жила в такому тихому місці, подалі від людей…

— Було б чудово. Хоча нам з нею не обов’язково тут жити. Це лише забаганка наших дідів. У мене є ще квартира в новому ЖК.

Вони спустилися в їдальню, де пані Тетяна вже накрила вечерю. Діана стовбичила біля столу, розглядаючи страви на тарілках і кривлячись. Тримала руки за спиною й аж підстрибнула, почувши голос нареченого. На її обличчі за долю секунди розквітла приголомшлива солодка усмішка.

— Тадею! А я вже скучила! Геть забула, маю для тебе подарунок.

Він підійшов ближче, і вона простягнула йому подарункову коробочку з синім бантом.

— Дякую. Мені приємно.

З ввічливості він вирішив одразу ж відкрити. Діана поквапилась затараторити:

— Це краватка. Я спочатку хотіла купити тобі синю, але Гаїна…

Тадей всміхнувся, діставши рожевий у сердечка аксесуар, і вона різко замовкла.

— Цікаво. У мене такої нема.

— ...От, я й кажу, що Гаїна переконувала мене брати синю, але я подумала купити щось оригінальне. Так приємно, що тобі сподобалось!

Він глипнув спідлоба на наречену й швидко перевів погляд на її сестру. Встиг помітити, як та тихенько гмикнула, знову вивчаючи поглядом свої капці. Навіть не засумнівався, що краватку обрала Гаїна.

— Надіну її прямо завтра.

Їдальня просочилася приголомшливим запахом запеченої качатини, що збурюювала апетит. Тадей, до подиву дівчат, спочатку допоміг їм відсунути стільці і сісти, а тоді влаштувався навпроти, з іншого боку столу, а не на чолі. Гаїна подумала, що у нього вишколені манери, як у джентльмена з позаминулого століття. Діана подумала приблизно те ж. Може, й не подумала, але ляпнула:

— Ти як офіціант у моєму улюбленому ресторані на Шервуд-стріт, він теж завжди відсовує стілець. 

Гаїна штурхнула сестру ліктем, але було запізно. Тадей вже здійняв брови з подиву. Повільно відхилився на спинку крісла і глибоко вдихнув. Взагалі-то він не збирався випендрюватися, просто хотів бути максимально ввічливим з лондонськими панянками, які тепер будуть його родичками. Але що ж, можна й простіше.

— Вважай, це для пом’якшення адаптації. Бо у нас тут не Шервуд-стріт. О, — зиркнув на годинник, — вечоріє. Краще швидко вечеряти і лягати спати. Вночі може бути повітряна тривога. А ще завтра повезу тебе на екскурсію в офіс, думаю, ти захочеш побачити, як працює компанія.

— Але…

— А якщо не захочеш, все одно треба. У неділю Великдень, в нас буде благодійний аукціон, я представлю тебе всім. Треба, щоб ти належно підготувалася, там буде преса.

Гаїна низько схилила голову над столом, пирхнула в кулак, стримуючись, щоб не розреготатись. Краєм ока зиркнула на Тадея і втонула в синяві, зверненій на неї. У його очах чи то стрибали бісики, чи то металево виблискувала небезпека. Гарно до одуру.