2. Красень одружується всерйоз

— Це було наше останнє побачення.

Тадей відвернувся до дзеркала, щоб поправити краватку. Побачив у відображенні повні сліз очі своєї вже колишньої дівчини.

— Що, вибач? — перепитала Марина. — Як це зрозуміти?

— Я одразу попереджав тебе, що маю наречену. Сьогодні вона приїжджає.

— Ми разом рік! — вона підстрибнула з ліжка. — Я думала, за цей час щось змінилося… Ти казав, що не байдужий до мене!

Він зітхнув і повернувся, зазирнув Марині у вічі. Спокійно відповів:

— Я не байдужий, ти мені подобаєшся, мені з тобою добре. Але це нічого не змінює. Я заручений з чотирирічного віку й не маю наміру це змінювати.

— Але ж це… це лише дурнувата домовленість ваших дідів! Це ж фактично фіктивний шлюб… Ти можеж… Ми можемо залишитися разом, хіба ні? Ти просто формально будеш одруженим з нею!

Дівчина втирала мокрі від сліз щоки і шукала спосіб зберегти коханого. Тадею навіть було її шкода, всередині заворушилося сумління. Прокинулася ностальгійна жалість за часом, який вони провели разом. Але… Але свої плани він не змінює. Ніколи.

— Ми не можемо. Цей шлюб не буде ні фіктивним, ні формальним. Я не хочу перетворювати своє особисте життя на показуху чи виставу. Вибач.

Він залишав квартиру під схлипування Марини і її кинуте йому у спину: “Придурок!”. Можливо, вслід полетіли й міцніші слівця, але їх вже не почув.

Не так він собі уявляв це прощання. На душі залишилося відчуття, наче коти нагадили. Здавалося б, був з нею чесним з самого початку, але все одно почувався поганцем. Подумки поставив відмітку: надіслати Марині букет і записку зі словом “пробач”.

— Доброго ранку, Тадею Ольговичу!

Він зайшов у свій офіс рівно о восьмій нуль одна, і з цієї ж першої хвилини закотив очі під лоба. Секретарка Ліда працювала на нього вже два роки, а досі забувала наказ не називати його по батькові. Точніше, по матері.

— Просто Тадей, нагадую у двісті п'ятдесят восьмий раз.

— Вибачте, — винувато скривилася Ліда. — Ось ваш графік на сьогодні.

Він взяв з її рук аркуш. Пробігся поглядом по рівненьких рядах плану на день.

— О другій нарада з фінвідділом. Зазвичай це займає тридцять п'ять хвилин. Зустріч щодо дизайну нового гіпермаркету — о третій. Що я роблю з другої тридцять п'ять до третьої?

— Розпоряджень не було.

— Тоді запиши дзвінок дідові. Зателефонуй йому зараз і попередь, що о другій тридцять п'ять я з ним зв'яжусь. Нехай не нахлещеться сангрії до того часу, розмова важлива.

— Ваш дід зараз на Карибах.

— Тоді хай не нахлещеться рому.

Ліда розтулила рота, щоб пояснити, що на Карибах буде ранній ранок — дід не встигне нахлестатися. Але хто її слухав?

Тадей вже був за дверима свого кабінету, звідки телефонував єдиному другові і перспективному івент-менеджерові Роману. Друга можна й спороти зранку, це он фінвідділ не змусиш прийти повним складом на восьму, бо гендиректору сьогодні треба раніше звільнитися.

Доки чекав Романа, зателефонував водієві. Той повідомив, що дівчата доставлені цілими й неушкодженими.

От і чудово. В голові поставив ще одну галочку і записав на смартфоні нагадування: купити вітальні букети нареченій і її сестрі.

— Хеллоу, можна? — в кабінет нарешті зазирнув Роман.

— Треба. Я тебе вже чотири хвилини чекаю, — Тадей відкинув смартфон і кивнув другові, щоб сідав навпроти. — Показуй, що там з великоднім благодійним аукціоном.

Роман, позіхаючи, плюхнувся на крісло і поклав на стіл теку.

— Все готово.

— Скільки гостей підтвердили участь?

— Сто п'ятдесят сім. А наречена твоя буде? Приїхала вже?

— Буде, представлю її всім. Що з лотами?

— На другому-шостому розворотах перелік. І як, ти готовий до шлюбу?

— Я готовий останні одинадцять років, які горбачусь на компанію в надії отримати контрольний пакет акцій, — Тадей відкрив теку. — Це що за заєць?

— Великодній шоколадний кролик. Три метри. Слухай, може, ну його? Ти ж і так гендиректор!

— Я пахаю тут за всю сімейку, навіть за дві. А мені, як і всім, хто ні чорта не робить, належать лише десять відсотків… Три метри чого?

— Три метри — висота зайця. Шоколадна писанка поруч — двадцять один кілограм, рекорд України. А скільки тобі належатиме після шлюбу?

— У мене десять, у Діани десять. По двадцять нам докинуть діди, якщо одружимось. Разом шістдесят… З зайцем і яйцем ясно. Коли все привезуть?

— Прямо перед початком, щоб шоколад не розтанув. Квітень, як-не-як. Це, виходить, дідам лишиться по п'ятаку?.. У твоєї мами, тата Діани і її сестри теж по десять, так же?

— Угу. Дідам з головою вистачить на мандри. Оренда залу вже оплачена?

— Внесли передплату, всю суму — в неділю зранку. А сестра теж приїхала? Вона симпатична?

— Приїхала, — Тадей спідлоба глипнув на друга. — А чого це ти цікавишся акціями і сестрою моєї нареченої?

— Ну, ти мене підвищувати не хочеш. Шукаю альтернативні шляхи просування в компанії.

Тека в руках Тадея з ляскотом закрилась.

— Ти тут працюєш пів року. Яке підвищення? Розказати тобі, як мене діди в шістнадцять припахали і як я до вісімнадцяти працював у них кур'єром?

— О, ні! — Роман підхопився з місця і потягнув руку по теку. — Я цю історію чув мільйон разів.

Але було пізно. Тадей вже завівся:

— Я два роки носив документи з третього поверху на перший і назад, тоді пів року перекладав папірці у фінансовому відділі, тоді три місяці — у рекламному…

— Так-так, і останні чотири з половиною роки ти гендиректор, який вивів компанію на новий рівень. Несправедливо, що ти досі не власник всього тут. Тому цьому шлюбу бути! І взагалі — твоя наречена вродлива, освічена і не перша зустрічна, а внучка діда Петра.

— Так!

— Супер. Я пішов працювати, — Роман все ж вихопив теку. Вже перед дверима зупинився: — То сестра симпатична чи ні?

— Не знаю, у соцмережах нема фото. Наскільки мені відомо, у неї шрами від опіків на обличчі.

— А, то дурниця! Десять відсотків…