Краса Землі Вод

Срібні зірки освітлюють стародавні небеса,
Своїм дивовижним сяйвом створюють у річках справжні чудеса!
Але візерунок тих зірок віщує недобрий знак,
Скоро згаснуть вони-
І тоді загроза на вільні землі знов впаде! 
Непереможне зло вже ворушиться,
Ще трохи- і воно прокинеться,
Простягне свої пазуристі руки до людських селищ,
Знову серед нас воно поселиться,
Адже завжди так було, що зло до життя повертається!
Із його пробудженням нові сумніви й омани
У душах слабких смертних відродяться,
Бо саме це могутньою зла зброєю від давніх віків було!

Глибокий смуток запанує скрізь,
Нависаючи над червоними степами та лісами,
Охопленими вогнем кривавої війни,
Яку зло на наші землі із собою принесло!
Неспокійні духи 
Гарцюють на примарних конях 
По старим забутим шляхам,
Що чагарником від століть вже поросли!
Ці вершники колись проти зла стояли,
Але героїчно в тих битвах вони помирали,
Щоб зараз знову повстали
У якості слуг Темної Королеви.
Забуті вони всіма,
Забули й самі хто вони,
Тепер лиш тіні себе колишніх,
Позбавлені покою смерті,
Приречені воювати та вбивати
На радість злу, проти якого вони власне життя віддали!
Яка ж бо то іронія,
Проти кого боролися,
До того не з власної волі й прихилилися!
Через нічні тіні скачуть все нові та нові лицарі минулого,
Підняті силою могутньою
Із своїх могил старих, 
Оповитих смарагдовим плющем!

Вже не за горами 
Жахливі дні та ночі,
Сповнені отрути, вогню,
Руйнації і страху,
Проллється знов рікою кров,
Але не дамо страху й сумнівам здолати нас!
Коли на землю сили Мороку впадуть,
До нас із глибин історії справжні герої на порятунок прийдуть!
Вони страху не знають,
У серцях в них одна лиш сміливість горить,
Неважливо ким є ті герої-
Чи чоловіки або жінки,
Чи лицарі або чаклунки,
А може просто випадкові подорожні,
Важливе те, що їх сама доля до нас надішле,
Щоб світ від зла врятувати,
Щось у ньому на краще змінити!
Лиш ці герої величні
Тієї невмирущої слави гідні,
Лиш вони одні здатні від панування Темної Королеви звільнити кожну душу!
Всі ми- і герої, і прості жителі
За нашу рідну землю стоїмо,
За неї ми відважно ворогів битимемо,
Аж поки їх із наших земель не проженемо
І нарешті мирно заживемо!
Наш край- 
То перлина океанська,
Яка кожному із нас належить!
Так хочеться хоч раз знову пройтись 
По зеленим лісам,
По золотавим степам,
Поблукати засніженими горами,
Й таємничими долинами,
Дослідити руїни стародавніх цивілізацій,
Побачити на власні очі
Бруківку білосніжну Лонґфорду величного,
А там, за містом галасливим й шумним,
Ось там висока доріжка в гору тягнеться,
А далі- немов нитка білого шовку,
Міст із мармуру над рікою бурхливою все в'ється,
Та у місячному сяйві  світиться!
А за мостом отим над кожним подорожнім 
Нависає своїми баштами,
Міцним донжоном
Та барбаканом з білого мармуру
Замок Касандер,
А на його блакитних вежах 
Майорять почесні прапори,
Теж блакитні,
А на них сніжинка срібна вишита,
Та білий вовк на двох лапах на неї гарчить!
То емблема Вліндрелів свята,
В ній вся сміливість їхня 
Та запорука могутності імперії!
Вони будували її не на тиранії,
А завдяки красномовній дипломатії,
Хоч і довелося за зброю багато разів хапатися,
Проти нелюдів боротися!
В ті часи далекі 
Людей демони з Дияволом атакували,
А на півночі і сході камаранти чатували!
Але прийшов з-за моря Вліндрел,
Якому судилося великі справи здійснити,
Святим Лицарем стати,
Героєм, що богів на землі представляв,
Він всім людям свободу від зла пообіцяв,
Нас всіх перед небезпекою об'єднав,
Величну імперію створив із васальних королівств,
Що разом війну ту лиху пройшли!
Саме від тих часів ми всю красу цієї Землі Вод зрозуміли,
Аквілоном її назвали,
Їй власні душі присвятили,
На ній багато міст та селищ заснували!

Але Морок так легко не здається,
Ні за яку ціну вона не відступиться,
Смертних продовжує підступно оманами зваблювати,
Щоб їх в кінці жорстоко осліпити
Та вразливими зробити!
Проте, не боїмося ми її,
Бо знаємо, що боги не покинуть нас в лиху годину,
Вони нам надішлють потрібну людину,
Яка героєм знов постане
І сміливо в бій із ворогом піде!
Лиш віра й сила чистої душі скерують меч героя
У потрібну ціль,
Щоб нанести злу жорстоку рану,
Змусити його відступити геть!
Ми цінуємо в тих битвах лояльні нам серця,
Тому об'єднатись треба всім народам,
Бо сили зла- то спільна загроза для всіх!
Всюди, де пройде Морок
Там Природа помирає,
Там звірі гинуть,
Сам світ по швах тріщить,
А народи, що на всіх землях там живуть,
Приречені лиш гинуть!
Для Мороку в радість, коли розбрат та ворожнеча серед нас,
Але ненавидить вона найбільше,
Коли люди відкидають її зваби,
Стають сильнішими, щоб знов разом Морок зустрічати
Та темну завісу зла перемагати!
Підіймемо щити, славетні легіони,
Не здригнемося ми перед обличчям ворога,
Бо знаємо ми за що воюємо!
Попереду лиш смерть,
Не всі повернуться до рідної домівки,
Але пам'ятайте, що якраз своїми грудьми
Ми те, що позаду лишилося захищаємо!
І рідну землю,
І домівку теплу,
Наших рідних, що чекають там на нас,
Визирають все з віконечок
На запилену дорогу,
Бо сумують за своїми коханими людьми!
Тому нехай надія вічно в серцях наших живе,
Нам вона освітлює весь подальший шлях,
Із бойовим криком відженемо Морок ми навіки!