10

Джесіка та її гувернантка зустріли мене з не надто привітними обличчями. Перша виглядала роздратованою, а друга, у незмінному чорному – я згадала, що вона мусить носити траур по чоловікові – похмурою й злою.

Не надто приємна компанія. Краще вже було б почекати одужання Мейбел, або взяти із собою Наталі Баттерст. Але відмовлятись від сьогоднішнього спільного дня я не стала. Все-таки це шанс провести його – нарешті, вперше за все наше життя – разом із сестрою.

Джесіка була вдягнена у зелену сукню з мереживом і такого ж кольору капелюшок. Вона виглядала б непогано, якби не хвороблива блідість обличчя. Втім, навіть зараз її гувернантка все одно перемагала у красі.

Почалася наша подорож по весільних салонах Нью-Тауна. Я хотіла зробити її саме такою – щоб усі бачили й неодмінно поговорили про те, що дівчина із зіпсованою репутацією таки скоро матиме законного чоловіка. Варто було б обрати найкращу сукню в місті. Я зрозуміла, що найбільше хочу саме цього, коли ми увійшли до першого салону й потрапили у вир білої тканини, мережива и криноліну.

Далі почалася примірка. Це заняття захопило мене, і важкий погляд місіс Райт майже забувся. Вона постійно була поруч – шнурувала корсети, й затягала так, що забивало дихання, осмикувала спідниці, вставляла шпильки, повертала мене в один чи інший бік. У неї це виходило не дуже вправно. Вона жодного разу не посміхнулась, і чим більше суконь я міряла, тим похмурнішою та злішою робилась моя товарка.

Джесіка увесь час стояла мовчки в стороні. Її прозорі очі світилися від заздрощів. Місіс Лінда не звертала на неї уваги, бо була абсолютно зайнята мною. Схоже, їй це діставляло якесь похмуре, темне задоволення. Корсети вона шнурувала так сильно, що в мене мало не ламались ребра.

Кожна сукня пасувала й подобалась. Ніколи не думала, що обирати так важно.

-Вам усе до лиця – бурмотіла місіс Райт, розглядаючи мене – Всі ці сукні вас не варті.

Це тривало довго. Зрештою, я почала думати, яке вбрання найбільше сподобалося б Гаррі, але йому ніколи не було діла до того, у що я вдягнена.

Тоді лишався заборонений прийом. Купити сукню, яку я хотіла б надягти на весілля…із Дунканом.

Я уявила його у дзеркалі. Ніби це він, а не сестрина гувернантка, стоїть зараз за моєю спиною, критично дивиться, походжає. Він завжди позирав на мене захоплено, але, якби побачив біля вівтаря, як свою наречену, то це мало б бути зовсім інше відчуття…

Туга охопила мене, і білий колір чергової сукні видався раптом нудним і нецікавим. Адже ні мені, ні Гаррі це весілля насправді непотрібне, бо ми мріємо про інших, ми просто обираємо заміну тим, кого кохаємо. Але чи правильно це? І чи довго триватиме ця злагода – або, як мені досі здавалося, дружба між нами?

-Що це з вами? – запитала місіс Лінда. Я повернулась у реальність і наткнулась на її колючий, такий самий холодний погляд.

Та за увесь день він уже перестав лякати. Я звернула увагу на інше – а саме, темні кола під її очима, яких не було зранку, та неприродню блідість, що розпливалась по щоках.

Напевне, вагітній жінці важко так довго стояти на ногах. Вона дуже втомилась, а я про це й не подумала.

-Давайте купимо цю сукню – я пригладила руками ту, яка була на мені й видалася щойно нудною. Нехай хоч така. Гаррі все одно, він і так уявлятиме на моєму місці іншу.

-Як хочете – гувернантка знизала плечима. Тоді я звернула увагу ще й на те, що за вікном майже стемніло.

-А я? – озвалася Джес – Ви обіцяли придбати сукню й мені, я ж буду подружкою нареченої!

Отже, вона погодилась? Я мимоволі глянула на місіс Райт. Але та тільки знизала плечима, ніби це відбулося без її відома.

-Звичайно – хриплим голосом відповіла вона – Напевне, треба перейти через дорогу, там продаються непогані сукні з капелюшками…

Вона запнулася й похитнулась, ніби у неї несподівано підкосились ноги. І тут я вже не могла мовчати й стояти, хоч на мені й досі була важкенна спідниця.

-Краще сядьте й відпочиньте – сказала, власноруч розшнуровуючи зав’язки – Я зараз сама займуся Джес.

-Ні за що! – вигукнула сестра і позирнула на місіс Райт так, наче та була рятівним поплавком.

Але дівчина лише трималась за спину й важко дихала. Вона не знайшла в собі сили заперечувати, і я підхопила й забрала Джесіку з салону до того, як її гувернантка встигла відкрити рота.

-Нащо ти це зробила! – пручалася сестра – Я не збиралась нікуди йти сьогодні взагалі, це вона вмовила мене! Вона моя служниця, і повинна обирати мені одяг, вона, а не ти!

-Не будь дурепою! – я сердилась –Якщо вона народить прямо зараз, навряд чи тобі це сподобається.

Нарешті, Джес знишкла. Коли ми зайшли до магазину, вона тільки байдуже позирнула у бік суконь.

-Дядькові точно не сподобається, коли з нею щось станеться – задумливо сказала вона.

Я саме обирала вбрання для неї, але ці слова зачепили. Он як! Отже, дядько й справді небайдужий до цієї таємничої місіс?

Я не стала продовжувати розмову. Коли вже сестра почала говорити нормально й спокійно, нехай так і продовжує.  Будь-який мій коментар може зараз знову вивести її з себе.

Ми цілком спокійно і злагоджено обрали для неї симпатичну рожеву сукню з таким самим капелюшком і муфтою. А потім повернулись за місіс Райт. Вона сиділа й сердито поглядала на мене. Могла б уже й подякувати!

Але їй досі було зле. Блідість із її обличчя не зійшла, навіть коли ми сіли у кеба.

-Вибачте, що змусила вас так перетрудитися – сказала я, почуваючись винною. Справді, вагітна жінка не може бути гувернанткою, для неї самої це надто важко.

-Не варто клопоту – відповіла вона.

-Ти занадто довго обирала своє вбрання – озвалась Джесіка – Так довго, що я геть знудилась. Це був найжахливіший день. Ти думала, я справді хотіла декілька годин стояти й дивитись на тебе в різних сукнях?

Раніше сестра не була такою багатослівною. Тепер ненависть до мене змушувала її говорити.