8

Мої підозри підтвердились вже наступного вечора. Правда, не зовсім так, як я очікувала.

Гаррі прийшов до мене пізніше, ніж зазвичай. Він мав занадто серйозний вигляд, так, ніби прийняв якесь дуже важливе рішення.

-Сідай – сказав він мені – треба поговорити.

Доки Гаррі мовчав і дивився на мене, я почувалася незручно. Так, як іще ніколи поруч із ним.

-Твій дядько – почав він – сьогодні викликав мене до свого кабінету. Ми говорили про тебе.

Отже, опікун таки згадав про моє існування? Мейбел за увесь час так і не написала, як би він поставився до мого візиту. Але судячи з того, що її листів я взагалі більше не отримувала, певне, дядько заборонив писати мені. А чигати на неї в церкві я не могла наважитись.

-Він дізнався про твоє повернення, і хтось доніс йому, що бачив нас разом. Йому це дуже не сподобалось. Він не знає, де ти працювала раніше, але вважає тебе розбещеною.

Он як! Я відчула образу. Дядько не знав усієї правди, але чи міг він розуміти, коли стільки усього навалилось тоді на мене? Легше назвати розбещеною і в усьому звинуватити, ніж спробувати розібратись, зрозуміти…

-І що? – озвалась я.

Зробилося сумно. Напевне, Гаррі покине мене, бо дядько змусить. Йому непотрібні працівники із зіпсованою репутацією.

Та він не зробив цього. Просто моргнув очима, зітхнув, а потім густо почервонів.

-Я…сказав, що маю серйозні наміри. Що хочу одружитись із тобою.

Це могло б звучати смішно, якби тільки не його тремтячий голос, та руки, що порпались у кишені, шукаючи чогось важливого…

Я так і сиділа мовчки, відчуваючи, як щелепа сама собою відпадає донизу, а очі розширюються й робляться величезними. Гаррі не спостерігав за мною, бо все, щойно сказане, коштувало йому величезних зусиль. Декілька хвилин він, напевне, був зайнятий вигадуванням подальшої промови, тому й не дивився на мене.

Ми могли б так довго промовчати, бо ніхто не знав, що казати далі. Зрештою, Гаррі таки наважився врятувати ситуацію. Він зітхнув і сповз із канапи, на якій ми сиділи.

Я вже казала, що він був дуже великим, набагато вищим та ширшим за мене. І тепер було трохи незвично й навіть смішно дивитись на нього, коли він стояв на підлозі, на одному коліні, й дивився на мене знизу вверх. Хоча зазвичай це мені доводилось піднімати голову, щоб зазирнути йому в очі.

-Ти…згодна вийти за мене?

Гаррі майже шепотів. Його губи тремтіли. А я не могла зібратись із думками.

Заміж? Піти за нього заміж? Чи не знущається він наді мною?

Він зазирав мені прямо в очі, і в його погляді я не бачила нічого, окрім рішучості та невеликого, ледь помітного натяку на невпевненість.

-Виходь за мене – повторив Гаррі й повернувся до своїх кишень, відвівши погляд від мене. Я дивилась на його потилицю, на те саме неслухняне, завжди скуйовджене волосся, і думала, що з ним добре, саме за таких варто виходити заміж…але чи роблять це жінки, схожі на мене?

Доки я роздумувала, він надягнув мені каблучку. Його пальці були крижаними, наче зробленими з льоду.

Знову мовчання. Гаррі так і стояв на одному коліні й зазирав мені в обличчя.

Треба було щось говорити.

-Я…не розумію…Невже ти справді цього хочеш?

-Так, хочу – Гаррі сказав це, дивлячись кудись убік, ніби хотів запевнити себе, а не мене – Я про це вже поговорив із твоїм дядьком.

-Але…ще вчора ти не хотів…І раніше теж…

-Звідки ти знаєш, чого я хотів? – раптом розсердився він та підвівся – ні, підскочив – з колін. Тепер я дивилася на нього знизу вверх. Але він недовго стояв наді мною. Заклав руки за спину й почав ходити по кімнаті з одного боку в другий.

-Ти права, я не хотів – почав він – Але я починаю звикати, прив’язуватись до тебе. Мені неприємно думати, що ти могла мати купу чоловіків у минулому чи теперішньому, або будеш мати у майбутньому. Я думаю про тебе, як про свою власність.

-Це нормально – заперечила я – Адже ми…

-Ні, ти не розумієш. Ти гарна, і подобаєшся мені. Але просто спати з тобою я не можу, це не в моїй природі. З тобою таке траплялося часто, зі мною – ніколи, і я не звикну. Не можу, не маю права.

Він перестав ходити, підійшов і сів поруч зі мною. Від нього завжди віяло теплом і стабільністю…То це ж і є те, чого хочуть жінки від чоловіків?

-Так нечесно по відношенню до тебе, - продовжив Гаррі - бо ти тоді, коли випила, казала, що дуже хотіла б звичайну родину, як у всіх людей. І якщо я знаю це й продовжую просто спати з тобою, то я мерзотник, як і всі ті, хто був у тебе раніше.

Не може бути, щоб я й справді могла щось таке казати. Бо востаннє мені хотілося справжню родину дуже давно, і це бажання пропало, відколи я дізналась більше про чоловіків. У п’яному дурмані це міг бути лише тимчасовий порив, пов’язаний із заміжжям Саллі. Але Гаррі сприйняв це всерйоз, як і все інше.

-Але мої бажання не повинні ставати твоїми – сказала я м’яко. Не хотілося зараз сваритись знову. До того ж, я розуміла, яких зусиль він докладав, щоб вести цю розмову.

-Я справді цього хочу – сказав Гаррі, і тепер його голос звучав твердіше та впевненіше, ніж коли він говорив це вперше – Звісно, що ти, швидше, вибрала б якогось багатія з власним житлом та десятком слуг. Але я освоююсь та професійно розвиваюсь, тому з часом зможу підробляти в інших газетах і заробляти набагато більше, ніж зараз.

Він узяв мої руки в свої – тепер вони вже потепліли – і знову зазирнув в очі. І тепер у його погляді знову не було нічого, окрім якоїсь сумної, приреченої рішучості.

-Я більше нікого не кохатиму – сказав він мені – Всередині мене все мертве. Розумієш? То чого мені ще чекати, і на що розраховувати, коли в нас все наче непогано складається, ми подобаємось одне одному й нам добре бути разом?

Це звучало так відверто й щиро, що я не могла стриматись. Відразу згадала того, хто пропонував те ж саме трохи раніше, того, до кого линуло моє серце та кому належало без роздумів, умов чи вагань…