Глава 14

Не треба думати, ніби нове життя стало легким чи незалежним, яким його змальовувала Рейна.

Перше, що довелося зробити – розлучитись із грошима, які лишалося із тих, що дав мені з собою Адам. Хлоя заявила, що я повинна розплатитись за дні мого ознайомлювального перебування в борделі, послуги лікаря, їжу та алкоголь. Я віддала все, що мала, хоч там і лишалось достатньо.

По-друге, Хлоя відібрала мій паспорт. На цьому незалежність завершилась, хоча я все одно не отримала б її ніде.

Я виконала рекомендації лікаря та пролежала в ліжку добу після того, як зробила аборт. Того вечора ми з Санні добряче напились, і усі сльози було виплакано. Більше нічого не лишилось. Після аборту я дуже довго не плакала.

Коли термін лежання закінчився, я відпросилась у Хлої на пошту. Мала відправити листа дядькові, бо сама обіцяла це, відписуючи з Чикаго. Краще випередити події, доки він не надумав зайвого та не кинувся розшукувати непутящу небогу.

Хлоя дозволила вийти, але послала зі мною Солана. Так звали того охоронця, який зустрів нас із Рейною у день приїзду і пожирав мене очима.

Тепер він робив те ж саме. Тобто, останнє. Великий, наче скеля, нескладний і незграбний, він плентався за мною мовчки. За увесь час, доки ми були удвох, я не почула від нього жодного слова. Тільки якесь нерозбірливе мугикання й сопіння.

Я відправила листа на дядькову адресу, але в імені адресата вказала Мейбел. Написала, що влаштувалась на роботу покоївкою і вказала підставну адресу, якою користувались усі дівчата в борделі (так, вона справді існувала, більше для самих клієнтів або батьків). І наостанок попросила номер банківського рахунку, на якому батько мав борг.

Робота повії була пов’язана ще з одним моментом, якого Хлоя мені не пояснила. Щоб виглядати бездоганно та подобатись клієнтам, необхідно купувати одяг, косметику, білизну. Звісно, ніхто на це гроші не виділяв. Якщо дівчина мала свого, постійного клієнта, готового забезпечувати її грошима й купувати все, чого забажає (допускаючи, що вона демонструватиме це й перед іншими) – тоді щастило. Якщо ж ні, доводилося все вибирати й сплачувати самій.

Мені пощастило, бо попервах я мала багато з того, що купував для мене Адам. Цим самим ділилася і з іншими дівчатами. Отже, з часом ті працівниці борделю, з якими я ще не встигла познайомитись у перші дні, почали прихильно ставитись до мене.

Дивовижно! У вищому суспільстві, до якого раніше відносила себе родина Піллзів, дівчата на видання потай або відкрито ненавиділи мене. В моїй особі вони вбачали небезпечну суперницю, здатну вкрасти усіх їхніх потенційних наречених.

Ввечері, після відправлення листа, я вперше не лягла спати, а пішла із Санні до зали приймати клієнтів.

Я сподівалась, що вперше все вийде легко й просто, розраховувала на свій досвід та холод байдужості, який жив усередині.

Бути повією важче, ніж здавалося. Мій перший клієнт називав себе Джейсоном. На вигляд він мав років двадцять п’ять, виглядав не дуже привабливим і чимось нагадував Генрі Блумберга. І в цьому була головна заковика, бо досі я спала лише з тими, хто не викликав відрази – Роберта кохала, Адам подобався…

Вперше не дуже вийшло. Джейсон хотів звичайного сексу, але я нервувала й не могла позбутись думки, що все-таки десь помилилась і мала б вчинити інакше. Дядьків будинок, Мейбел, навіть сестра видались раптом такими рідними, конче необхідними, й невимовна туга захопила моє серце. Вираз відрази, приреченості застиг на моєму обличчі і не сходив увесь час, доки ми з клієнтом були разом.

Але Джейсон і не думав відмовлятись чи вимагати когось іншого, більш звиклого до «роботи». Потім він сказав, що з такою красунею, як я, достатньо просто говорити, щоб отримати справжнє задоволення. Але мене це не переконало. Хоча відступати вже не було куди.

Пройшло небагато часу, і я стала добре заробляти, не докладаючи особливих зусиль. Усіх підкупала моя краса. Але зароблене стало дарувати радість (якщо це можна було так назвати), лише після того, як його зібралось достатньо, щоб я могла купувати все, чого хотіла, ще й трохи відкладати.

Та це було попереду. Ще декілька днів після першого клієнта я не могла позбутись напруги. Дівчата – Луїза, Санні та інші – казали, що теж пройшли через подібне, й ситуація нормалізувалась із часом. Так сталося і зі мною.

Згодом по Бостону (так розповідали пізніше) поширились чутки, що у борделі Хлої з’явилась нова красуня на ім’я Єлена, прекрасна, але холодна, наче лід. Вона, як казали, певне, походить із гарної, заможної родини, бо поводиться й розмовляє, як справжня леді. Для будь-якого міжнародного дипломата чи фінансиста така дружина стане найкращим супровідом, окрасою.

Так, згодом відвідувачів у нас побільшало. Одні хотіли поглянути на мене, інші – провести зі мною годину, півгодини, або й цілу ніч. Збагнувши, що заробить добре на одній мені, Хлоя швидко підняла вартість однієї години зі мною.

Спочатку в мене не дуже виходило бути ідеальною жінкою для тих, хто шукав у борделі втіху, розслаблення та спокій. Я не могла абстрагуватись від власних відчуттів, відключити думки і вбачати в цьому лише роботу. Можливо, проблема була і в тому, шо далеко не всі чоловіки хотіли, щоб їм безсловесно корилися й виконували усі їхні забаганки. Були й такі, які точно не знали, чого потребують, або чекали зустріти не звичайну повію, а справжню господиню з наручниками та батогом.

Саме така, активна та де у чому брутальна роль подобалась мені найбільше. Але пройшов якийсь час, доки я змогла застосовувати її вільно, без хвилювання, страху й сумнівів. Моя самовпевненість значно похитнулась після першого клієнта, але відступати не було куди. Позаду тільки минуле життя, ганьба, зрадник Роберт, Адам і всі, кому я не потрібна, в кого лише висітиму на шиї…

Тому довелося зібрати волю в кулак, відкинути емоції й почати працювати. Це робота, і нічого більше, повторювала я кожного вечора, перед тим, як вийти до вітальні. Чим частіше це робилося, тим легше ставало. До того ж, згодом усі обличчя та тіла, які доводилося бачити й обслуговувати, змішались у суцільну кашу. Так, що справді не було різниці, з ким, як і скільки, головне – за що заплачено.