Глава 4

Пройшло два дні. Добре, що ні дядько, ні Мейбел, ні навіть Джес не надумали за цей час сказати щось уїдливе у мій бік. Саллі написала гнівного листа з обвинуваченнями Генрі Блумберга та твердженнями «я завжди казала, що він брехун». Наостанок вона описала його наречену двома словами – «нічого цікавого».

На третій день, під час сніданку, дядько, який досі мовчав, раптом поцікавився:

-Ви добре почуваєтесь?

Хотілося крикнути, що я цілком байдужа до Генрі, й нехай би він котився у пекло. Але справжній леді не пристало так відкрито демонструвати свої почуття.

-Добре – відповіла я.

Джес позирала на мене, але без злоби. Тільки з цікавістю. Раніше мене б це потішило, та зараз уже було байдуже.

-Маю гарну новину для вас. – сказав дядько. Я відмітила, що й сьогодні він одягся набагато краще за мене й сестру разом узятих.

-Сьогодні вранці я говорив із містером Арнольдом Беллом.

Я вже збиралась відкусити добрий шматок м’яса, та зупинилась на пів шляху. Містер Белл? Наречений Саллі?

-Він сватав вас.

Дядько сказав це, ледве приховуючи радість. Його кругле, повновиде обличчя мало не цвіло з утіхи.

Так, цілком зрозуміло, чому, бо містер Белл був сином одного з найбагатших людей Нью-Тауна. Але ж хіба він не виказував прихильності Саллі?

Виделка випала з моїх рук. У цьому було щось нечесне та дуже неправильне. Моя найкраща подруга чекала від містера Белла того самого. Чекала й сподівалась так довго…

-Але…Я не можу.

-Не можете? Чому? – дядько відразу засмутився, кутики його досі задоволеного рота різко впали вниз – Я не давав йому відповіді, чекав, що скажете ви. Може, хоч подумаєте?

Гроші містера Белла, його спокійне та не таке неприємне, як у Генрі, обличчя, борги – все це постало перед моїми очима та змішалося. До того ж, вперше я мала право вибору. Дядько не вирішував мою долю…

Саллі…Ми дружили мало не з раннього дитинства, колись наші батьки теж були близькими товаришами. Ніхто, крім неї, не вислухував і не підтримував мене у скруті, навіть тепер, коли після банкрутства поруч із нами лишалось дуже мало близьких людей.

Чи могла я так вчинити по відношенню до неї? І чи не є зрадою вже сам факт того, що її наречений сватає мене?

-Добре, – вимовило щось у мені моїми вустами - подумаю.

Якби містер Белл не був об’єктом обожнювання Саллі, то швидко отримав би мою згоду. Та наразі я мусила думати.

Та чи варто? Не простіше відразу відмовити?

Тиняючись у роздумах дядьковим будинком, я випадково натрапила на материні папери. Щось смикнуло за руку і змусило взяти їх.

Кредитні векселі….боргові розписки….закладання….

Суми на паперах мали забагато нулів. У мене зарябіло в очах, і здалося, ніби ті цифри несподівано ожили. Вони зробились більшими й рушили просто на мене, намагаючись розчавити…

Я кинула папери й подумки попросила вибачення у Саллі. Потім усе їй поясню. Вона зрозуміє. Вона сама зробила б так. До того ж, містер Белл сам посватався.

Наступного ранку ми з дядьком відправили Арнольдові листа, у якому повідомили про мою згоду та запрошували в гості того ж дня.

Я збиралась відписати Саллі, але згодом отримала відповідь від містера Белла з повідомленням про готовність прийти вже зараз. Тоді й забула про свої наміри і зайнялась власною зовнішністю.

Арнольд прийшов, і я не впізнала його. Раніше, навіть на вечірках, він завжди виглядав серйозним, заклопотаним. Але сьогодні його обличчя змінилось, на ньому з’явилась посмішка. Його руки тремтіли, він невідривно позирав на мене.

І знову той самий погляд. Від нього робилось лячно, і згадувались материні слова про необхідність коритися чоловікам.

Я змусила себе не зважати на те. Тільки б якомога швидше позбутися тих жахливих цифр!

Містер Белл розповів, що вже досить довго накидав оком у мій бік. Раніше він побоювався моєї матері, тому й намагався проявом уваги до Саллі зацікавити мене. Пізніше я стала нареченою Генрі Блумберга, і містер Белл вирішив, що для нього все скінчено.

-Я думав освідчитись комусь із знайомих дівчат, бо батько вже підганяє мене з одруженням – говорив він, заминаючись від щастя та дивлячись на мене сяючими очима – та ось ви вільні, я теж, і чому б не скористатися шансом?

Мені лишалося тільки мовчати, посміхатися, кивати й думати про статки містера Белла. Він допоможе з боргами. Я нічого не скажу про них зараз, і доти, доки не носитиму його прізвища.

Ми домовились зіграти весілля через два місяці.

Коли Арнольд пішов, я подумала, чому він жодного разу не поцікавився причиною моєї швидкої згоди? Втім, як і Генрі до нього. Невже їх це не цікавило, їм достатньо було отримати бажане, не питаючи його самого?

І я знову гарний товар. Але цього разу сама ж продала себе.

Наступного дня надійшов гнівний лист від Саллі. У ньому вона назвала мене зрадницею та написала, що нашої дружби більше існує. На її думку, я скористалась її нерішучістю та природною стриманістю, щоб якомога швидше звабити й забрати собі містера Белла.

Це несправедливі звинувачення, бо Арнольд сам прийшов до мене. Я чекала розпачу й суму через нерозуміння з боку подруги, та натомість відчула лють. Як вона могла таке писати? Саллі ніколи не втрачала батьків і не опинялась на грані катастрофи без шляхів для порятунку.

Що б вона робила в моїй ситуації? Я розповідала їй про банкрутство, вона знала все – і тим не менше, не зрозуміла?

Я спалила листа. Шкода втраченої дружби, та нічого не вдіяти.

Арнольд виявився галантним і навіть приємним. Він часто приходив, одягаючи, як я підозрювала, свої найкращі костюми. Вести гарні та розумні розмови в мене ніколи не виходило, але в цьому не було потреби, бо містер Белл дуже любив поговорити, і зовсім не любив слухати співрозмовника. Втім, мати казала, що жінка поруч із чоловіком не повинна розмовляти, тільки якщо він цього не забажає. Отже, я мовчала й робила вигляд, ніби слухаю Арнольда.