Глава 2

Ми з батьком стоїмо на палубі корабля, який прямує в країну Зими і милуємося морем. 

- Ти дуже мило говорили з братом королеви, але ти романтичних мрій не плекай, ти вийдеш заміж за купця, а саме за Лемія Барійського.

У нас пару обирають дітям батьки, коли дітям виповнюється по п'ять років, батьки домовляються, а коли дітям виповнюється по двадцять одному року, то вони одружуються. Якщо вони одне одному не подобаютьться, то все одно одружуються, так одружилися і мої батьки, а я так не хочу так, хочу кохання. 

- Я не кохаю Лемія, хочу вийти заміж за того, кого кохаю, а не через те, що мені нав'язують хлопця. Пора змінювати традиції.

Після цих слів я пішла в каюту, адже знаю, що зараз почнеться бурчання про те, що ці традиції були не одне століття і їх змінювати не можна.

Ми прибули в свою країну в обідній час, нас зустріли мама і Косер, я рада їх бачити, мама обняла нас.

- Сніжано, Ліаме, я вас рада бачити!

Косер теж обняв мене і тата.

- Косер, Нізея, я теж радий вас бачити. 

Раптом до нас підійшов Лемій, посмішка з мого обличчя сповзла.

- Що ти тут робиш? - запитала я непривітно.

- Прийшов зустріти мою наречену. Ти не рада мене бачити? - вдав здивування мій нав'язаний наречений. Він прекрасно знає, що я не хочу виходити за нього заміж.

- Ні, не рада. Те, що мені тебе нав'язали ще нічого не означає.

- Ти маєш бути моєю дружиною і будеш, ти цього не уникнеш, - упевнено сказав Лемій.

- Побачимо.

Під'їхала карета і я сіла в неї й зраділа, що спекалася свого нав'язаного нареченого.