Прихисток 5 — ПОП. Розділ 5.1

Мисливці відокремилися невдовзі після того, як вдалося від’їхати на безпечну відстань. У Андрія був власний транспорт і люди, які добре знали обхідні маршрути, тому він зміг виконати свою частину домовленості, довізши їх настільки далеко, наскільки вважав безпечним. Олесю пообіцяв доставити до табору Ріхтера, де на неї чекали Христина й Ванда.

Перед тим як остаточно розійтися, Влад знову спробував повернути розмову до того, що не давало йому спокою від самої втечі з навчального центру. Вечір був сирий і темний, дим від багаття стелився низько над землею, а молоді броненосці сиділи колом мовчазні, насторожені. Вони вже не були в’язнями казарми, але як можна жити інакше ще не знали.

— Якщо повернемося до базового табору, Ріхтер допоможе сховати вас, — сказав Влад, дивлячись на Граніта. — У нього є ресурси. Самі ви довго не протримаєтесь.

Граніт сидів навпроти, упершись ліктями в коліна, і полум’я ковзало по його загостреному від утоми обличчю, роблячи погляд ще темнішим і дорослішим, ніж він мав би бути.

— А потім що? — озвався він після паузи. — Знову жити так, як скажуть інші? Знову слухати накази й чекати, поки хтось вирішить, заради чого ми повинні здохнути?

— Це не те саме, — нахмурився Влад, хоча й сам відчув, наскільки непереконливо прозвучали його слова.

— Те саме, — впевнено заперечив Граніт.

Після цих слів біля багаття зависла важка тиша, в якій особливо чітко чулося потріскування сирих гілок у вогні.

Яна помітила, як Вугор кинув на Влада короткий важкий погляд. Хотів щось сказати, але його випередила Рена.

— Та не тисни ти на нього, — фиркнула вона. — Хлопчик тільки-тільки перестав бути лабораторною жабою. Нехай хоч трохи відчує, як це — жити без бирки на шиї.

— І що далі? — спитав Влад, уже помітно дратуючись. — Будуть бігати по болотах? Вони в житті бачили тільки казарму, полігон і дроти під напругою.

— Ми проходили курс виживання, — втрутився Граніт, хоча цього разу його голос прозвучав не так упевнено, як раніше. — Нас учили автономії.

Рена коротко хмикнула:

— Автономії вас учили наглядачі, які без дозволу не випускали вас навіть справити свої потреби.

Кілька броненосців нервово перезирнулися, але ніхто не заперечив.

— Ти не знаєш, що було з Мойсеєм, поки Док не зробив ту мікстуру проти домінування.  — додав Влад. — Без неї вас повернуть дуже швидко. Або зламають впливом і ліквідують, що більш вірогідно із урахуванням цієї вашої вибраковки.

При згадці про Мойсея кілька хлопців мимоволі озирнулися в його бік. Він сидів поряд з Клином і його подругою з позивним «Іскра». При згадці про себе подивився на Влада.

Влад і сам не хотів приводити молодих броненосців до Ріхтера. Після історії з Мойсеєм, після того, як Ріхтер прийняв рішення застосувати катанеруси проти мешканців тренувального центру, між ними залишилося щось недоговорене, що вже неможливо було сховати за словами про стратегію і тактику. Але відпустити бувших вихованців тренувального центру у самостійне життя Влад також не міг – відчував відповідальність і провину. Надто добре пам’ятав, як легко тоді погодився на той план, переконуючи себе, що іншого виходу немає, і ледь не вбив їх усіх власними руками – як виявилося звичайних дітей, хоча й неприродно сильних та витривалих.

— Якось складно стало жити останнім часом, — тяжко зітхнула Рена. — Раніше все було простіше: ти чітко знав, де свій, де ворог і кому саме треба прострелити голову, щоб світ став хоч трохи кращим. А зараз… Як пристрелимо Роберта, наступним буде той покидьок, який всі ці експерименти затіяв. Хтось узагалі щось про нього знає?

Влад перевів погляд на Яну:

— Пам’ятаєш його?

Яна не одразу зрозуміла, про кого саме йдеться.

— Це той дід, який знайшов нашого Капітана Бо? — замість прямої відповіді перепитала вона, після чого повернулася до Вугра. — Він ще потім арештував дядька Захара і Марину… і саме він підсунув нам ту падлюку, яку всі називали Робертом.

— Я теж його пам’ятаю, — озвалася Олеся. — Коли підписувала договір у тому розпліднику, він поводився так ввічливо, ніби продавав путівки на курорт. —Вона криво всміхнулася і відвела погляд убік. Відтоді як Олеся побувала у Країні рожевих мрій, вона в розмові ніколи не згадувала про ті події.

— Він пішов на підвищення і тепер очолює службу відтворення, — додав Влад. Потім перевів погляд на Граніта. — Ви могли бачити його в тренувальному центрі.

Граніт насупився, явно перебираючи в пам’яті обличчя людей, яких доводилося зустрічати.

— Могли, — нарешті озвався він. — Старий такий, з важкий поглядом… То він зараз у Святадарі? І вибраковку теж він призначив?

— Підемо разом у Святадар? — хитро примружилася Рена, переводячи погляд на Граніта.

Влад одразу усміхнувся:

— Хтось колись дуже переконано розповідав, що з дітлахами не зв’язується.

— Ну, з дітлахами, може, й так, — погодилася Рена. — Але з урахуванням того, що вони ростуть як на дріжжах, судячи по Мойсею, я вже через пару місяців не була б такою категоричною.

Вона окинула Граніта оцінюючим поглядом, а той в свою чергу затримав погляд на Рені.