Прихисток 4 — Тренувальний центр. Розділ 4.9

Яна першою помітила рух за вікном.

Вона різко підвелася, коли двері відчинилися, і вже за мить її погляд знайшов Мойсея.

Док також підвівся, все ще стискаючи в пальцях пляшечку з витяжкою катанерусів. Побачивши Мойсея живим, він швидко підійшов ближче й притягнув хлопця до себе в обійми. Мимоволі відмітив, що хлопець значно виріс і зміцнів за той час, що вони не бачились.

 Яна зітхнула з полегшенням, але одразу напружилася знову.

— А Вугор де? — різко запитала вона, переводячи погляд за спини тих, хто зайшов.

Влад, який саме знімав із себе спорядження, насупився.

— Мав бути з вами.

— Він пішов шукати вас. — Тривога повернулася миттєво, цього разу вже зовсім іншого ґатунку.

— Якого хріна? – обурилася Рена.

Проте ця хвиля занепокоєння не встигла вирости до цунамі, бо за дверима знову почулися кроки.

Вугор прошмигнув у кімнату:

— А для мене щось взяли? — оглядаючи розвішану на плечах зброю у Влада і Рени, спитав він.

Яна заплющила очі, відчуваючи, як з тіла нарешті відходить судомне очікування поганих новин.

На щастя на шляху до казарми, де повинні були працювати Влад і Рена, він помітив процесію, що тишком пробиралася до складу зі зброєю і прослідкував за ними.

Німа пауза від його появи довго не тривала.

— План змінився, — Рена зробила крок уперед, зупинившись у центрі кімнати.

Влад став поруч із нею і додав:

— Виходимо не самі.

Медичний автомобіль завівся майже без шуму, ніби сам розумів, що краще не привертати до себе  зайвої уваги. Коли під’їхали до воріт, все виглядало майже так само, як і при в’їзді. Охоронець підійшов до машини, освітлюючи кабіну ліхтарем. Світло ковзнуло по обличчях, по документах у руках Дока.

— Вже їдете? —  запитав він.

— Скоро світає, було наказано їхати до підйому. – Док позіхнув, зображаючи невдоволену людину, що залюбки поніжилася би ще у теплому ліжку.

Охоронець відступив убік.

— Проїжджайте.

Ворота повільно з гуркотінням розійшлися, і машина рушила вперед.

У цей самий час інша частина групи рухалася вздовж паркану, тримаючись тіні, яку давали бетонні секції і дикі кущі біля них. Клин ішов попереду.

— Тут, — прошепотів він, зупинившись біля ділянки, яка на перший погляд нічим не відрізнялася від інших.

Але коли він відсунув кущі, стало видно проміжок на стику двох бетонних блоків. Чи то була погана якість плит, чи влив погодних умов, а скоріше те й друге. В цьому місці уламки і крихти бетону були розсипані по землі, оголюючи іржаві краї арматури.

— По одному, — тихо сказав Граніт, обертаючись до інших. — Без штовханини.

Клин виліз першим, уважно вдивляючись в темряву за парканом.

— Давайте, швидше, — прошепотів він.

Пролазили обережно, передаючи один одному зброю, щоб не зачепитися за метал і не видати зайвого звуку. Одяг рвався, дріт дряпав тіло, але ніхто не звертав на це уваги.

Граніт показав жестом Владу, щоб він та його люди зробили те, що й інші.

Яна і Рена прослизнули через бетонну щілину без проблем, Вугор трохи застряг:

 — І навіщо я тільки згадував про роздертий бік, — пожалкував він.

Граніт навпомацки знайшов металеву перепону і відігнув її, після чого Вугор прослизну вслід усім іншим.

Влад скептично оглянув вузький проміжок між бетонними плитами. З його комплекцією це був не варіант навіть теоретично. Граніт зрозумів без слів. Вони майже одночасно підняли очі вгору, туди, де триметровий бетонний паркан увінчувався спіраллю колючого дроту.

— Я лізу першим, — озвучив Ганіт своє рішення. — Ти підсаджуєш, потім я тебе підтягую і спускаю з іншого боку.

Поки Влад просовував зброю крізь діру в паркані щоб Рена забрала її з того боку, Граніт швидко скинув верхній одяг і скрутив його в тугий вузол.

Влад уперся долонями в холодний бетон, трохи зігнувши коліна.

— Давай, — кинув він.

Граніт одразу скористався опорою, кількома сильними рухами піднявся, сперся на його плечі і вже за мить балансуючи, витягнувся вгору, хапаючись за бетонний край. Ще через секунду він був нагорі.

Влад відчув, як тканина одягу, яку той скинув, опускається вниз, і міцно вчепився за неї здоровою рукою.

Колючий дріт над головою не залишав простору для помилки, і якби не Граніт, який своїм тілом буквально притиснув спіралі до бетону, Влад, напевно, застряг би там надовго, якщо не назавжди.

Лише опинившись нагорі, він остаточно зрозумів, навіщо той скинув одяг. Будь-яка тканина миттєво зачепилася б за колючий дріт, але для вкритого надміцною лускою тіла він не був перепоною.

Спускатися з іншого боку паркану було простіше. Граніт зіскочим слідом за Владом.