Розділ 41

Коли рано вранці броненосці вийшли з туману на лісову просіку, земля здригнулася від їхнього кроку, і цей глухий, важкий ритм одразу задав темп усьому, що мало статися далі. Влад і Рена розташувалися ближче до центру, де проходив основний напрямок атаки, тоді як Яна з Вугром зайняли північний фланг, де грубий дерев'яний паркан переходив у густі зарості ялівцю.

Енергетичні рушниці, рідкісні й майже легендарні, працювали безвідмовно, і кожен імпульс, що виривався з їхніх стволів, коротким сліпучим спалахом розрізав туман, вгризаючись у лускату броню і змушуючи тіла броненосців втрачати рівновагу.

— Тримати лінію! — голос Рени прорізав шум бою.

Вона рухалася вздовж укріплень, не затримуючись на одному місці довше, ніж було потрібно для короткого пострілу або наказу, і при цьому встигала вдивлятися в обличчя бійців.

— Ти його бачив? — різко кинула вона одному з розвідників, не припиняючи стріляти.

— Кого? — той на мить розгубився.

— Роберта! — відрізала Рена.

— Ні! — відповів боєць, пригинаючись від чергового імпульсу енергетичної рушниці, що пролетів над головою.

— А-а, вони також взяли енергетичні цяцьки, — протягнула Рена.

Вона рушила далі, повторюючи одне й теж саме запитання іншим, і з кожною негативною відповіддю її рухи ставали різкішими, ніби вона цілила не лише по ворогу, а й по власній підозрі, що починала справджуватися.

Влад зайняв позицію зі снайперською гвинтівкою. Його постріли були не частими, але кожен із них знаходив ціль, і броненосці, що намагалися прорватися через його сектор, падали один за одним, не встигаючи навіть підійти до позицій, де розгортався основний бій.

На північному фланзі Яна втиснулася в землю, використовуючи кущі ялівцю як природне укриття.

Один з ворогів різко повернувся і рушив у її бік, проламуючись крізь зарості.

— Лівіше! — загорлав Вугор, зміщуючись, щоб прикрити її.

Яна випустила автоматну чергу з близької відстані. Броненосець здригнувся, зробив ще один крок і повалився вперед всього лише за декілька метрів від позиції.

— Жива? — зиркнув на неї Вугор.

— Поки що, — відповіла Яна, міцно стиснувши автомат, щоб не було помітно як тремтять руки.

Десь ближче до центральної лінії оборони, пролунала серія глухих вибухів, і земля під ними здригнулася.

— Почалося, — крізь зуби кинув Вугор.

У тумані миготіли темні масивні силуети, між деревами рвалися енергетичні імпульси, а над усім цим стояв безперервний гуркіт автоматних черг.

Раптом із боку кам’янистого схилу долинув різкий свист.

— Лягай! — загорлав хтось.

Яна тільки й встигла впасти в мокрий мох, коли над позицією пролетіла граната.

Вибух розірвав землю за кілька метрів позаду. У повітря злетіли грудки каміння, земля й тріски. А світ на мить перетворився на глухий дзвін.

— Яно! — голос Вугра пробився крізь дзвін. — Правий схил!

Вона різко піднялася на коліно і побачила двох броненосців, які просувалися між камінням, прикриваючи одне одного вогнем.

Вугор вистрілив першим.

Енергетична рушниця коротко спалахнула синім, і один із лускатих буквально відлетів назад, вдарившись об камінь із такою силою, що навіть крізь шум бою почувся хрускіт.

Другий одразу відкрив вогонь у відповідь.

Черга пройшла над головою Яни, збиваючи кору зі стовбурів.

— Відходимо до другої лінії! — долинув крик Рени. — Північний фланг, вас обходять!

Вугор зірвався з місця першим.

— За мною!

Вони вискочили з ялівцю і побігли вузькою стежкою між валунами. Позаду гриміли постріли, а десь в тумані, вже чулося важке тупотіння броненосців, які проривалися через покинуті позиції.

Гірська місцевість тут була схожа на лабіринт із кам’яних кишень, вузьких проходів і крутих осипів. Люди Ріхтера знали ці схили краще за власні долоні й кілька тижнів поспіль готували пастки.

Коли перша група лускатих увірвалася в ущелину між двома скелями, над ними коротко свиснуло.

А потім гора вибухнула.

Закладений у тріщинах схил обвалився вниз цілою лавиною каміння. Один бронетранспортер, який намагався протиснутися вузькою дорогою, буквально зник під кам’яною хвилею.

— Є! — хтось закричав у рацію.

— Не радійте завчасно! — одразу гаркнула Рена. — Це були тільки передні зуби!

Лускаті почали дробитися на дрібні штурмові групи, намагаючись обходити завали. Замість одного потужного удару ворог розсипався по схилах. І тепер кожну групу треба було зустрічати окремо.

Нижче, біля грунтової дороги, що оперізувала крутий схил, люди Мирона підірвали ще один заряд. Дорогу із частиною схилу розвернуло вибухом, і кілька броненосців разом із технікою полетіли вниз у яр.

Яна бігла слідом за Вугром, ледве встигаючи дихати.