Прихисток 4 — Тренувальний центр. Розділ 4.7

Кравцов особисто провів Мойсея до медичного ізолятора, тримаючи рівний темп кроку і не даючи хлопцеві часу ставити запитання, на які все одно не було б безпечних відповідей.

— Профілактичний огляд, — коротко пояснив він офіцеру-наглядачу. — Є підозра на відхилення в показниках. Не хочу, щоб це потім вилізло проблемою на всю групу.

Офіцер скептично звів брову, але сперечатися не став, лише кивнув, звіривши номер вихованця з документами.

— Довго триматимете?

— За декілька днів все стане зрозумілим, — відповів Кравцов. – Сьогодні же везу його кров на аналіз. Треба перевірити більш точно. Вибраковку, поки не повернуся, не робити, це особливий випадок.

Мойсей мовчав, лише раз глянув на лікаря, але Кравцов цього погляду ніби не помітив. Він відкрив ізолятор, завів хлопця всередину і одразу зачинив за ним двері. Ключі, як і завжди, залишив у металевій шафці біля поста — звична процедура, яка не викликала підозр. На зв’язці висів невеликий потертий брелок із написом: «ізолятор». Кравцов на мить затримав пальці на цьому написі, прокручуючи подумки свої попередні і наступні кроки, після чого зачинів шафку і рушив до виходу з медичного корпусу.

Службове авто виїхало за ворота навчального центру без затримок. Для всіх це виглядало як черговий виїзд лікаря у справах, яких тут завжди було достатньо.

В той же час в напрямку до навчального центру рухався автомобіль медичних перевезень. Він повз повільно, ніби сам не був упевнений, що має право їхати цією дорогою, і кожен його ривок по вибоїнах віддавався в кузові глухим металевим відлунням.

За кермом був Вугор. Влад сидів поряд з ним і тримав у руках папку з документами, підготовленими Кравцовим. Він переглядав їх уже втретє, хоча знав майже напам’ять, але це був не стільки контроль, скільки спосіб не думати про те, що станеться, якщо хоча б один підпис або печатка викличе підозру.

Рена сиділа позаду, закинувши ногу на ногу і ніби розслаблено спостерігала за дорогою крізь вузьке віконце, проте її пальці ледь помітно постукували по металевій поверхні нош, видаючи напруження, яке вона не дозволяла собі показувати відкрито.

— Якщо нас затримають довше, ніж потрібно, — сказала Рена, не змінюючи пози і не відводячи погляду від вікна, — мені доведеться настільки переконливо зіграти медсестру, що я, не дай боже, почну співчувати пацієнтам і радити їм пити більше води та не нервувати.

Влад ледь помітно насупився, продовжуючи переглядати документи, ніби намагався не реагувати на її тон, але все ж коротко кинув:

— Не починай.

— Я й не починала, — спокійно відгукнулася вона. — Просто намагаюся морально підготуватися до того моменту, коли нам доведеться з розумним виглядом обговорювати аналізи, в яких ніхто нічого не розуміє, але всі роблять вигляд, що це дуже важливо.

Вона на мить замовкла, а потім додала з ледве вловимою усмішкою:

— Хоча, якщо чесно, медицина в цьому світі — це єдина сфера, де можна не знати, що відбувається, і все одно виглядати переконливо.

Вугор відреагував на її слова:

— Ну тоді виходить, що я майже дипломований спеціаліст, — пробурмотів він. — З мого досвіду медицина — це коли або саме проходить, або ти не доживаєш. — Він на мить задумався, ніби перегортаючи в голові старі епізоди, і ледь хитнув головою. — Пам’ятаєш, Яно, як ти в бункері вирішила, що мені терміново потрібна допомога, бо я тоді роздер собі бік об арматуру? Ти ж тоді так серйозно взялася мене лікувати, що я реально почав боятися не зараження, а того, що ти мене задушиш тією пов’язкою.

Яна коротко глянула на нього:

— Я хоча б намагалася зробити нормально. А ти смикався, як скажений.

Док до цього мовчав, тримаючи на колінах потертий медичний кейс, ніби той сам по собі додавав йому ваги в очах можливих перевіряючих, але після репліки Яни все ж наважився зауважити:

— Я дуже ціную ваш ентузіазм, але давайте одразу домовимося про одну просту річ, від якої, без перебільшення, залежить, чи дійдемо ми далі першого серйозного запитання. Говорити буду я.— Док злегка нахилився вперед, опершись ліктями на коліна. — Усі інші, якщо не хочуть раптово з’ясувати, що їхня “медична практика” закінчується дуже швидко і дуже неприємно, мовчатимуть і виглядатимуть зайнятими.

Вугор уже відкрив рота, щоб щось сказати, але Док підняв руку, зупиняючи його.

— І ні. Зупинка кровотечі в польових умовах і діставання занози з пальця не роблять з вас фельдшера, навіть якщо дуже хочеться в це вірити.

Він перевів погляд на Рену, і в його очах з’явилася легка іронія.

— А вам, Рено, я б особливо радив утриматися від коментарів про медицину, навіть якщо вони дуже дотепні, — сказав він. — Бо люди, які справді працюють у цій сфері, як правило, не жартують про власну некомпетентність. Вони її ретельно приховують за термінами, а користатися термінами, то окрема майстерність.

Рена ледь посміхнулася, але нічого не відповіла.

— Якщо хтось із вас все ж таки буде змушений відкрити рот, — продовжив Док, — обмежтеся найпростішими словами: “підготуйте”, “переведіть”, “потрібно оформити”. І головне. Не дивіться на броненосців так, як на ціль. Дивіться так, ніби вони для вас — черговий випадок, який треба швидко закрити і забути. Це найкраща маска, яку ми можемо собі дозволити.