Розділ 40

Як і передбачував Ріхтер, оговтавшись від психічного збою, лускаті повернулися до попереднього плану – знищити потенційну загрозу, поки вона не стала загрозою реальною.

Планам завадила зима, адже заметені снігом стежки і дороги були своєрідним рубежем, який броненосці не стали долати, розуміючи, що здобич від них до весни нікуди не дінеться. Проте мешканці інтернаціонального загону таким чином виграли час і зробити максимум зусиль, щоб приготуватись до нападу. 

Східну заставу, як і всі інші, укріпили настільки, наскільки дозволяли дерево й камінь: насипали додаткові бруствери, облаштували приховані позиції, підготували шляхи відходу в ліс. До складу з провіантом завезли мішки з сушеними катанерусами.

Підвода з новим провіантом прибула ще до світанку. Поки бійці розвантажували підводу Влад покликав Оксану вбік — подалі від сторонніх вух.

— Не сьогодні-завтра вони підуть на штурм. — Бери тільки найнеобхідніше, дитину — і виїжджаємо у базовий табір. Застава переходить у режим оборони.

Оксана кілька секунд мовчки дивилася на нього, ніби намагалася співставити почуте з реальністю навколо. Подивилася на мішки, що пахли сушеними грибами.

— А провіант навіщо залишаєте? — В її голосі прозвучала розгубленість.

— Він трохи сповільнить їхній наступ, — відповів Влад. – Якщо вдасться затримати їхнє харчове забезпечення.

Він не відводив погляду.

І тільки тоді до Оксани дійшло. Обличчя її миттєво зблідло.

Вони припускали, що застава буде захоплена.

— Марк знає? — тихо спитала вона.

— Він знає, що повинен тримати заставу. Але не має завдання покласти тут всіх бійців.

Марк Ковальський мовчки допомагав збирати речі, обережно складаючи в мішки те небагато, що Оксана вирішила взяти із собою. Його великі, звиклі до зброї руки зараз рухалися повільно, ніби кожна річ була дуже цінною і потребувала додаткової уваги. Вони з Оксаною раз по раз перетиналися короткими поглядами, у яких читалася тривога, невимовлені запитання і небажання визнавати, що це може бути остання мить спокою перед випробуванням, яке перевірить не лише їхню витримку, а й їхні стосунки.

Прощання вийшло коротким. Марк поплескав по плечу Влада, що забирав Оксану і Мойсея. Потім притиснув Оксану до грудей так, ніби тримав найцінніший скарб, який доводиться випускати з рук усупереч власній волі. Він вдихнув знайомий запах її волосся.

— Бережи себе, — тихо промовив він.

Потім сам повів запряжену двома кіньми підводу до воріт застави.

Щойно підвода зникла за поворотом, Марк повернувся у двір, де вже шикувалися бійці. Почалася робота: перевірка зброї, розподіл секторів обстрілу, уточнення сигналів відступу. На вежах посилили спостереження, кулеметні гнізда замаскували додатковими щитами, боєкомплект рознесли так, щоб навіть у разі прориву мати можливість тримати оборону з кількох точок.

Найбільший удар згідно розрахунків мав припасти на Східну заставу. Розвідка повідомила, що на підступах у гори, техніки лускаті нагнали небагато – здебільше бронетранспортери та інший транспорт, необхідний для перевезення особового складу. Отже штурмувати загін в скелястій місцевості планували піхотою.

Командир Східної застави отримав підкріплення, серед якого були бійці Рени і Влада.

Табір готувався до бою без зайвого галасу, але в напруженому очікуванні.

Яна дістала свій арбалет, але Влад відверто забракувала її вибір.

— Він гарний, коли треба тихо когось прибрати із засідки і на короткій дистанції, але в прямому зіткненні з добре екіпірованими лускатими від буде поступатися автоматичній зброї. Бери АКМ, тут такого добра навалом.

— А коли почнеться ближній бій? — тихо спитала вона.

— Якщо не витримаємо дистанції, будемо відходити. Рена ж давала інструкції. Забула?

Яна згадала, як вчора Рена у властивій їй манері налаштовувала бійців.

— Отже, любі мої самогубці, — оголосила вона перед шеренгою ввірених їй людей. —Повторюю для особливо обдарованих і тих, кому після вчорашньої самогонки важко тримати в голові хоч якусь думку: план операції — не в тому, щоб героїчно здохнути на першій лінії оборони. Наше завдання — перемолоти цих виродків об скелі, ліс і власну самовпевненість, а самим залишитися живими. Бажано зі всіма кінцівками.

Хтось тихо пирхнув.

— Якщо лускаті прориваються, — продовжила Рена, — ніхто не стоїть до останнього патрона, як ідіот у дешевому довоєнному кіно. Відходимо на запасні позиції, заманюємо далі в ущелини і ріжемо шматками. Вони сильніші в прямому штурмі. Значить, не даємо їм прямого штурму. 

Вона різко ткнула пальцем у карту, прикріплену до ящика з набоями.

— Особливо уважно слухають новенькі. Якщо починається обстріл і вам раптом захотілося красиво піднятися над укриттям та постріляти у відповідь — знайте, це не хоробрість. Це природний відбір.

— І ще одне. — Рена примружилась. — Лускаті теж бояться. Просто вони виросли в казармах, де страх вибивають ще на етапі пелюшок, тому не чекайте, що вони почнуть панічно тікати від вашого суворого погляду. Але кров у них тече так само. І дірки від куль у них теж з’являються цілком справно, якщо правильно поцілити.