Розділ 37

Від: полковника Імперської служби безпеки Куропаткіна І.І.

Кому: раднику з безпеки Мельникову С.Л.

Статус: цілком таємно

Доповідаю про результати довгострокової агентурної операції з проникнення до збройного формування, що діє на території східного сектору.

Операція з інсценування нападу на транспортний засіб пенітенціарної служби, у ході якої було здійснено контрольоване “звільнення” об’єктів З та М, повністю виправдала покладені на неї очікування. Зазначений захід дозволив впровадити в середовище супротиву п’ятьох агентів, які під виглядом добровольців отримали довіру звільнених осіб і в подальшому були інтегровані до загону заколотників.

Протягом майже року агенти перебували у складі формування, проходили підготовку та брали участь у внутрішніх процесах табору, що дало змогу мінімізувати ризик викриття і створити передумови для поступового зближення з керівництвом.

Разом із тим відзначається, що керівник одного з підрозділів демонструє підвищений рівень недовіри до новоприбулих, що істотно ускладнює вихід агентури на вищий рівень.

Незважаючи на зазначені обмеження, канал збору розвідувальної інформації функціонує стабільно. За звітний період отримано та передано:

- дані про розташування основного табору та сателітних баз;

- оцінку чисельності особового складу;

- інформацію щодо озброєння та джерел його надходження;

- відомості про маршрути пересування підрозділів і характер їхніх операцій.

Передача інформації здійснюється через автономні канали зв’язку поза межами табору, що забезпечує належний рівень конспірації.

Готовий надати додаткові пояснення та пропозиції щодо подальшого використання отриманих можливостей.

Полковник Імперської служби безпеки

Куропаткін І.І.

Коли на початку зими полковнику Куропаткіну прийшло повідомлення від агентів, що тим вдалося інфільтруватися в загін заколотників, він відчув перспективність цієї справи. Не лише для пошуку необхідних Івану Івановичу втікачів. Це був шанс інтегрувати своїх людей глибше, дізнатися про маршрути, склади, канали постачання, і, головне, вийти на тих, хто ухвалює рішення. Він переслав вказівку своїм агентам про зміну планів. Те дівчисько було б занадто малою здобиччю, заради якої слід було б повертати агентуру. Він дав вказівку лише збирати інформацію про бойовиків, що розгромили Країну рожевих мрій, а основні інструкції змінювалися.

З цього приводу Іван Іванович знову вирушив до столиці.

Дорога була довгою, зимовою. За вікнами службового вагона миготіли засніжені поля — безкраї і величні у своїй білизні. Сніг приховував все те сіре і буденне, що оточувало полковника. Він товстим шаром засипав руїни, що залишилися від минулого життя. Здавалося, прийде весна і разом зі снігом стече водою весь той бруд, що залишився після війни і накопичився за повоєнні роки. Весна приходила, а бруд залишався. Тільки радикальними заходами можна було б його прибрати. Іван Іванович нутром чуяв, що як раз і наступають такі часи –  поєднати зусилля, активізуватись, знищити перепони разом з руїнами, тільки тоді, нарешті, вдасться досягти довгоочікуваної стабільності.

Столиця зустріла його звичним холодом.

Будівля управління височіла, як моноліт. Сірий камінь. Вузькі вікна. Коридори з приглушеним світлом.

Радник з безпеки Мельников прийняв його як звичайно — без теплоти, але й без затримки. Як і минулого разу — стриманий кивок:

— Слухаю вас, полковнику.

Він сидів за масивним столом, не підводячись. Погляд — прохолодний, оцінювальний. Наче перед ним був не офіцер із результатом, а черговий прохач.

Іван Іванович доповідав чітко – тільки факти. Окремо зупинився на перспективах. Коли він перейшов до частини про можливість глибокої інтеграції агентів і потенційний вихід на організаторів нападу на Країну рожевих мрій, щось змінилося. Погляд Мельникова ніби прояснів, з’явилося жваве зацікавлення.

— Ви впевнені, що контроль над агентами збережений? — уточнив радник.

— Абсолютно, — відповів Куропаткін. — Їхні сім’ї під наглядом.

— Так. Я подбаю, щоб вас забезпечили сучасними каналами зв’язку.

Розмова тривала доволі довго. Обговорили ресурси, можливість підтримки, варіанти силового сценарію на випадок розкриття. Коли Іван Іванович підвівся, готуючись йти, сталося те, на що він звернув увагу більше, ніж на будь-які слова. Мельников теж підвівся і простягнув руку. Рукостискання було коротким, але міцним.

— Працюйте, полковнику, — сказав радник.

Для стороннього це могло здатися дрібницею, але в уяві Івана Івановича це був явний сигнал того, що стосунки змінювалися. Його позиції вирівнювалися, а, можливо, і зміцнювалися. Він виходив із будівлі управління вже з іншим відчуттям, ніж заходив – ніби додалося ваги у власних кроках.