Розділ 35

Пройшов місяць. Першого серпня Мойсею за календарем виповнився один рік, але виглядав він на той час вже як чотирьохрічна дитина.

Після того випадку, коли його життя висіло на волосині, Док насамперед чекав ускладнень, але натомість помітив інше. Протягом кількох тижнів після отруєння у хлопчика не сталося жодного панічного нападу, хоча до того вони накочувалися майже кожен тиждень і засоби Мирона допомагали все менше. Док спершу списав це на виснаження організму після отруєння, однак Мирон, який уважно спостерігав за станом Мойсея і вмів помічати те, що вислизало від раціонального погляду, зауважив:

— Я б не сказав, що він виснажений.

Док не одразу помітив, що крім тривалої паузи у нападах змінилася і поведінка хлопчика. Він хоча і з осторогою, але почав виглядати за двері. Жодного разу з того моменту, як скоштував юшку з катанерусів, ще не ховався за ліжком. За останній місяць помітно підріс.

— Щось у ньому ніби відпустило, — сказав Мирон.

"А якщо то був не черговий важкий напад, а дійсно отруєння катанерусами, після якого послабився невидимий зв’язок, який тримав хлопчика в напрузі?" — Ця думка засіла в Дока глибше, ніж він спершу хотів визнавати.

Інцидент змусив усіх замислитися.

— От би тих грибів та в армійські галети додати, — напівжартома зауважив Вугор, коли загроза для життя Мойсея минула і напруга трохи спала.

— І відправити їх до Святадару, — холодно додала Рена.

Ця думка, що спершу пролунала як саркастичний коментар, швидко переросла в предмет реального обговорення, бо можливість впливати на противника не лише силою зброї, а й через постачання, виглядала спокусливою.

В думках Дока планів отруєння ворогів не було. Якби в нього під рукою був загін лускатих, можна було б провести випробування, щоб перевірити гіпотезу. Але про такі умови експерименту годі було мріяти. Він заздалегідь попросив Оксану не заперечувати. Спочатку вона з недовірою сприйняла те, що Док збирався зробити, але згодом погодилась, адже іншого способу допомогти хлопчику, або хоча б перевірити можливість такої допомоги, у них  не було.

Док зробив відвар з катанерусів, мінімізувавши концентрацію до символічної дози, і дав випити Мойсею під час чергового нападу.

Напруження в тілі Мойсея почало спадати через чверть години, дихання вирівнялося, а в очах, ще хвилину тому затуманених страхом, з’явилася свідомість і впізнавання. Хлопчик кліпнув, наче прокидаючись після тяжкого сну, і міцніше обхопив Оксану руками, але вже без того судомного відчаю, який зазвичай супроводжував напад.

Док повільно видихнув, ніби сам щойно вийшов із панічного стану.

Після того випадку вирощування катанерусів перестало бути виключно експериментом ентузіаста й зацікавило командування інтернаціонального загону, бо несподівано виявилося, що ці гриби можуть мати значення не лише для кухні, а й для стратегічних планів.

***

Влітку Яна часто навідувала Марину, яка як і раніше жила у сателітному таборі, що стояв осторонь основних маршрутів і здавався трохи відокремленим від вируючого життя застав. Ці поїздки ставали для Яни своєрідною віддушиною, бо з Мариною можна було говорити не лише про службу й небезпеки, а й про звичайні речі — про мрії, страхи, стосунки і про багато всього іншого.

Одного разу Яна наважилася попросити у Влада дозволу запросити Марину на Південну заставу, сподіваючись, що зміна обстановки піде подрузі на користь і дозволить їй відчути себе частиною більшої спільноти. Влад відмовив, пояснивши це міркуваннями безпеки й тим, що Південна застава тепер надто чутливе місце, щоб без потреби розширювати коло посвячених. Яна сприйняла відмову зовні спокійно, проте всередині відчула гіркий осад, бо їй здалося, що дорослі знову вирішують за неї.

Роберт тим часом ближче зійшовся з Вугром завдяки здатності підтримувати розмову на будь-яку тему, не даючи їй зависнути в незручній тиші. Для Вугра він став ідеальним співрозмовником — тим, хто не лише слухає, а й відповідає так, що хочеться говорити ще.

Сам Роберт у компанії тримався спокійно й упевнено. Високий, широкоплечий, із коротко стриженим світлим волоссям і звичкою дивитися співрозмовнику просто в очі, він справляв враження надійної і щирої людини.

— Ти, виходить, усе життя по заводах крутився? — якось запитав Вугор після тренування.

— Не все життя, — відповів Роберт, перевіряючи затвор гвинтівки. — Але достатньо, щоб розуміти, як ця залізяка працює.

— А я думав, ти більше по людях спеціаліст, — хмикнув Вугор. — Говориш ти так, ніби всіх наскрізь бачиш.

— Люди складніші за зброю, — ледь усміхнувся Роберт. — Але принцип той самий. Якщо знаєш, де слабке місце — далі вже техніка.

Вугор коротко засміявся і похитав головою.

— Ну ти і тип…

Роберт підняв погляд.

— У вас тут командири цікаві. — Перевів тему розмови на інше. — Особливо Рена.

— А що Рена? — спитав Вугор.

— Та нічого, — знизав плечима Роберт. — Просто не схожа на тих, хто любить командувати заради самого командування. Вона або дуже розумна, або дуже хвора на голову.