Розділ 33

Потім була розмова з Георгом Ріхтером, і від самого її початку в повітрі зависло відчуття, що йдеться не лише про долю однієї дитини, а про значно ширші наслідки, які можуть вийти далеко за межі Південної застави.

— Ніхто достеменно не знає, що буде. Ми мали справу тільки з типовими дорослими лускатими, — сказав Ріхтер.

Він стояв біля вікна, спиною до світла, і його постать здавалася ще жорсткішою, ніж зазвичай, хоча голос залишався рівним.

— Ми вивчали їхню фізіологію, їхню тактику, їхню ієрархію домінування, — продовжив він, — але всі ці знання стосуються сформованих особин, які пройшли повний цикл становлення в контрольованому середовищі. Їх з дитинства муштрують, практично вибиваючи людську природу, прищеплюють зверхнє ставлення до людей і культ сили.  З напівкровкою, який зростає серед людей і водночас зберігає зв’язок із власною природою, ми ще не мали справи. — Його погляд ковзнув по присутніх, затримавшись на Владові трохи довше. — Якщо він так як і інші підпорядкований контролюючій особі, то з віком цей зв’язок лише посилюватиметься, і жодні наші обмеження не зможуть його повністю заглушити.  Питання лише в тому, чи цей зв’язок стане для нас загрозою, чи, навпаки, можливістю.

Він ненадовго замовк, дозволяючи тиші зробити свою справу, а тоді додав:

— Імперія створювала універсальних солдатів, спираючись на повний контроль, однак природа домінування не підкоряється наказам, бо вона обирає сильнішого не за званням і не за формою, а за внутрішнім впливом. Якщо цей хлопчик виросте, не розірвавши людських прив’язаностей, але й не втративши своєї суті, він може стати чимось таким, що не вписується в жодну з наших моделей.

Ріхтер нарешті відійшов від вікна й сів за стіл, склавши руки перед собою.

— Ми не можемо діяти наосліп, — продовжив він свій монолог, — але й знищувати те, чого не розуміємо, було б стратегічною помилкою. Поки що він дитина, і саме це дає нам час, проте часу не так багато, як хотілося б.

Оксана не була присутня при цій розмові, але коли Влад переказав їй її зміст, намагаючись говорити спокійно й без зайвих деталей, вона відреагувала у властивій їй манері — різко, без напівтонів і дипломатії.

— Я не дам використовувати дитину як зброю! Він пообіцяв! І ти мені обіцяв, — зиркнула вона на Влада так, ніби могла спопелити його самим лише поглядом.

Влад витримав цей погляд, хоча йому було непросто.

— Ніхто не збирається ставити на ньому експерименти, — відповів він стримано, обираючи слова обережно, ніби йде через мінне поле. — Йдеться про спостереження, про розуміння того, з чим ми маємо справу.

— Спостереження? — Оксана гірко всміхнулася. — Так усе і починається. Спочатку спостереження, потім «винятковий випадок», потім «в інтересах безпеки», а далі він уже не дитина, а ресурс.

Вона підвелася з-за столу й почала ходити кімнатою, не знаходячи собі місця, бо сама думка про те, що хтось може дивитися на Мойсея як на потенційну перевагу в грі проти Імперії, здавалася їй зрадою.

— Він не просився в цей світ, — продовжила вона тихіше, але від того її голос звучав ще гостріше. — Його створили, щоб  використати як інструмент. І якщо ми також будемо використовувати, то чим будемо відрізнятися від наших ворогів?

— Оксано, — Влад нарешті підвівся й обережно торкнувся її плеча, — ти бачиш у цьому лише загрозу для нього, але є й інша сторона. Якщо ми не зрозуміємо, що з ним відбувається, якщо не будемо готові, то в якийсь момент можемо втратити контроль не тому, що захочемо його використати, а тому, що не знатимемо, як допомогти.

Вона різко обернулася до нього.

— Допомогти? Ти серйозно думаєш, що вони хочуть допомогти? Ріхтер мислить категоріями системи, а система не бачить дітей, вона бачить потенціал.

У кімнаті запала тиша, важка й тягуча, і за цією тишею стояло значно більше, ніж просто суперечка. Влад розумів, що Ріхтер справді дивиться ширше, стратегічніше, і що його застереження небезпідставні, але водночас бачив перед собою жінку, яка вже прийняла Мойсея як сина й не може дозволити перетворити його на частину чиєїсь гри.

— Я дав тобі слово, — нарешті сказав він. — І я його не порушу. Поки я живий, ніхто не змусить його стати чиєюсь зброєю.

Оксана довго вдивлялася в його обличчя, ніби намагалася зрозуміти, чи справді може покластися на ці слова, а тоді повільно опустила погляд.

— Тоді нам доведеться бути сильнішими за систему, — промовила вона вже спокійніше, але в цій спокійності відчувалася крижана рішучість. — Бо якщо настане момент вибору між їхніми планами і ним, я не вагаючись стану проти всіх.

Про те, що на заставу приїжджав Ріхтер, бо з Мойсеєм щось сталося, Яна дізналася пізніше, коли повернулася з базововго табору, а командир загону вже поїхав.

— Це через те, що він… інший? — запитала вона у Влада.

Той не став приховувати правди, але й не заглиблювався в деталі, пояснивши лише, що з віком у Мойсея можуть проявлятися речі, яких вони не розуміють до кінця.

— Якщо він піде… — почала вона, вислухавши розповідь Влада, але запнулася, бо не знала, як правильно сформулювати думку.

— Поки що він тут, — перебив її Влад.