Розділ 31

В середині квітня танучі сніги розкрили вузькі стежки серед гір, а перші паростки зелені пробивалися крізь мокру землю. Вітер приносив запах сирої трави й смоли, а сонце, що пробивалося крізь гілки сосен і ялиць, грало на вологих каменях, створюючи на дорозі мерехтливу мозаїку світла і тіні. Пташки почали вперше за довгу зиму розривати тишу своїми щебетаннями, а вода з струмків і талих потоків дзюркотіла так, що здавалося – сама природа раділа разом з Яною, тому що Влад покликав її на злагодження перед відправкою у рейд. Вона одразу забула всі свої претензії і образи.

Рейд в який взяли Яну, не передбачав прямого зіткнення з лускатими, проте був не менш важливим, ніж будь який інший.

Від Святадару в різних напрямках відходили колії залізниці, якою транспортували необхідні для столиці речі. Сам Святодар не мав виробничих потужностей, там зосереджувався центр управління і мешкало безліч чиновників, які це управління забезпечували. Всю цю адміністративну машину треба було кормити, одягати, розважати.  

Проте залізничні колії використовували і для транспортування зброї.

Враховуючи активацію сил супротиву лускаті посилили охорону мостів, але не могли забезпечити охорону колій на всіх тисячах її кілометрів. Поставала задача ушкодити колію, пустити під укіс вагони і за можливості оволодіти зброєю нового зразка, яку за агентурними даними повинні були транспортувати вказаним рейсом.

За кілька кілометрів від обраної ділянки вони залишили коней під наглядом декількох бійців і далі рушили пішки.

Колія тут проходила через неглибоку балку, де з одного боку підступав сосновий ліс, а з іншого здіймався кам’янистий насип, що ускладнював швидке розгортання охорони. Мостів поблизу не було — саме тому лускаті не тримали тут постійного патруля, обмежуючись періодичними об’їздами дрезинами. Ешелон зі зброєю мав пройти цією гілкою під ранок, коли пильність варти притуплюється, а темрява ще достатньо густа, щоб сховати підготовчі роботи.

Рена швидко розподілила завдання. Влад командував групою прикриття і спостереження, Вугор відповідав за закладання основного заряду. Яна мала допомагати йому, а також контролювати запасну лінію підриву на випадок, якщо перша відмовить. Те, що їй довірили саме цю частину, змусило серце забитися швидше — від страху і гордості водночас.

Вони працювали мовчки, тільки зрідка обмінюючись короткими шепотами. Земля біля шпал була ще мерзлувата, і доводилося прикладати силу, щоб акуратно зняти частину насипу, не пошкодивши його більше, ніж потрібно. Вугор вправно заклав заряд під одну з рейок, трохи змістивши центр ваги так, щоб вибух не просто розірвав метал, а створив перекіс, достатній для сходу вагонів з рейок. Яна під’єднала дроти.

Коли все було готове, вони відійшли на заздалегідь визначену позицію — у лісі, на підвищенні, звідки відкривався огляд на вигин колії.

Ніч повільно розчинялася у передсвітанковому тумані. Десь удалині нарешті почувся глухий гул, що поступово набирав сили, перетворюючись на знайоме металеве гуркотіння. Ешелон з’явився з-за повороту важкою темною масою, що ритмічно погойдувалася на рейках. Попереду йшов броньований локомотив, за ним кілька вагонів із охороною, а далі — вантажні платформи й закриті вагони. Яна відчула, як пальці холонуть, хоча вона тримала лише запасний пульт, і основний підрив мала здійснити Рена.

Мить розтягнулася до безкінечності. Коли центр ешелону опинився над закладеним зарядом, Рена спокійно натиснула на детонатор.

Вибух розірвав ранкову тишу так, що земля під ногами здригнулася. Один із рейкових стиків вирвало разом із частиною насипу, і передні вагони, ще встигнувши проскочити, різко потягнули за собою середину складу. Метал заверещав, вагони почали зминатися, сходячи з рейок і врізаючись один в одного. Один із них перекинувся набік, інший наполовину завис на насипу.

— Працюємо, — коротко кинула Рена, і група розділилася.

Частина бійців на чолі з Реною взяла на себе нейтралізацію охорони, яка оговтувалася від шоку, інші кинулися до вантажних вагонів. Влад із Вугром і Яною швидко пробралися до середини складу, звіряючись із даними розвідки: потрібний вагон мав бути третім від кінця, із подвійними дверима й спеціальними пломбами.

Коли зірвали пломби і з металевим скреготом відчинили двері, всередині вагону виявили ящики з маркуванням імперського арсеналу, що були закріплені в амортизаційних рамах.

— Тут вони, красотулі, — тихо сказав Влад.

Часу милуватися не було. Частину ящиків швидко перевантажили на заздалегідь підготовлені в’ючні ноші, інші — замінували додатковими зарядами, щоб імперія не змогла повернути собі вціліле.

Коли вони зникали в лісі, залишаючи позаду покручений метал і хаос, Яна озирнулася востаннє на зруйнований ешелон і відчула, як тілом розливається адреналін. Це був справжній удар по артерії системи, який нанесла і вона в тому числі.

Дорога до базового табору на початкових етапах пролягла важко і повільно, бо ящики з трофейною зброєю відчутно сповільнювали просування загону. Якщо в напрямку сюди вони рухалися майже безперервно, змінюючи денні переходи на нічні й зупиняючись лише на короткі привали в гущавині лісу, то тепер дозволити собі таку розкіш не могли, адже повертатися доводилося винятково вночі, уникаючи відкритих ділянок і тримаючись балок та лісосмуг, щоб не привернути зайвої уваги і не наразитися на пошукові групи лускатих, яких, без сумніву, вже кинули на слід підривачів.