Прихисток 3 — Інтернаціональний загін. Розділ 3.5

Наступного тижня Рена погнала новобранців у тренувальний рейд в гори.

Перед тим Влад знайшов Яну і попередив:

 — Я дозволю тобі піти, якщо Вугор буде поряд.

 — Я і без нього впораюся, — заперечила Яна.

— Я вже домовився з Реною, — наполягав на своєму Влад.

Яна скривилася, ніби проковтнула щось гірке. Злилася на командира за ставлення до неї як до дитини, якого раніше не було.

 – Дякую, татку, що дозволили, але няньки мені не треба.

  — Як знаєш. – Погляд Влада став колючий. – У Рени свій загін і свої правила. Якщо ти вирішила приєднатися до неї, будь готова до жорсткого ставлення.

Яна спалахнула:

 — Краще жорстке ставлення, ніж ніяке!

Влад тільки хмикнув у відповідь і пішов, залишивши Яну зі її злістю сам на сам.

 Як же це було типове для нього!

Рена чекала новобранців біля складу спорядження.

У тренувальних похід забралося близько двадцяти осіб. Це була різношерста компанія. У шеренгу разом з Яною вистроїлися декілька молодих чоловіків, декілька старших. Був один дядько поважного віку, судячи з його сивини. Були тут дві жінки, старші і міцніші статурою за Яну.

Рена ковзнула поглядом по строю. Коли її погляд зупинився на Яні, кутик губ сіпнувся.

— О-о, — протягнула Рена. — А ось і наш талісман. Невже без страховки?

Яні важко було зрозуміти, яку страховку вона мала на увазі. Але, скоріше за всього Вугра, про якого з нею домовлявся Влад. Проте, вже трохи звикнувши до поведінки Рени, вона змовчала. Да й часу сперечатися не було, бо Рена продовжила:

— Слухаємо сюди. Це не прогулянка, не посвята і не спосіб довести, що у вас є яйця. Це рейд. Нехай тренувальний, але то буде важкий перехід через перевал. Холод, нестачу сну і мінімум романтики я вам забезпечу. По той бік нас чекає транспорт, на який зберемо те, що від вас залишиться, і привеземо сюди.

Пауза.

— Хто думав, що я вас пожалію, може одразу відмовитись і записуватися в каструльний батальйон.

Один молодик хихикнув. Яна ж згадала, що Вугор назвав Петрівну командиром каструльного батальйону. От, значить, звідкіля ті слова у нього. Хто б сумнівався – від Рени.

Надалі перед строєм вийшов чоловік середніх років, якого Рена представила інструктором, що знав правила поводження в горах.

Від сонця і вітру на його обличчі пролягли глибокі зморшки. Сивина пробивалася пасмами. На ньому була куртка з латками на ліктях, потерті штани й чоботи, що вочевидь пережили більше переходів, ніж кількість людей, що стояли у шерензі перед ним.

Голос інструктора був спокійний, трохи хриплуватий, без командного металу.

— Мене звати Мирон. Я не командир і не вихователь, — сказав він. — Моє завдання просте: зробити так, щоб ви повернулися звідти живими. Якщо будете слухати.

За його спиною вдалині виднілися засніжені схили. За ніч сніг припорошив табір, а над вершинами вже повзли нові сірі хмари, обіцяючи заметіль.

— Гори тут не люблять тих, хто геройствує, — продовжив Мирон. — Погода може змінитися за годину. Зараз бачите сонце, а за пів дня можете опинитися посеред снігопаду, особливо, коли будемо переходити перевал. Не думайте, що якщо світить сонце, то буде тепло. Вдень під ногами каша зі снігу й води, а надвечір усе це перетворюється на лід.

Він повільно пройшовся вздовж шеренги.

— Тут є ведмеді, кабани і вовки, хоча в цей період року вони зазвичай уникають людей. Якщо все ж натрапите на когось із них, не панікуйте, не робіть різких рухів і не намагайтеся довести, що ви страшніші. У більшості випадків звір хоче того самого, що й ви, — розійтися в різні боки без зайвих проблем.

Мирон кивнув на наплічники.

— Для спорядження перше правило просте: нічого зайвого. Усе, що покладете туди без потреби, дуже швидко здаватиметься вдвічі важчим.

Потім його погляд опустився на взуття новобранців.

— Друге правило стосується ніг. Мокрі ноги в цю пору року означають не просто кінець переходу. Вони означають переохолодження, обмороження і купу інших проблем, які можуть зіпсувати життя всій групі. Тому якщо натерли, промочили або відчули, що взуття починає підводити, говоріть одразу. У горах мовчать тільки ті, кого потім доводиться нести вниз.

Він ненадовго замовк, даючи можливість усім осмислити почуте.

— Третє правило: не розходитися. Навіть на хвилину. Навіть якщо здається, що табір ось тут, за найближчим деревом. 

Мирон коротко глянув на Рену. Та ледь помітно кивнула.

— Четверте правило: сніг добре приховує ями, коріння й слизькі брили. Не бігати, не стрибати і не намагатися показати, які ви спритні. 

Він обвів поглядом обличчя слухачів і на мить затримався на кожному окремо.

— І останнє. Горам байдуже, ким ви були вчора. Їм байдуже, звідки ви прийшли, скільки боїв пережили і наскільки сильними себе вважаєте. Тут має значення тільки одне: чи вмієте ви слухати одне одного і триматися разом, коли  холодно, темно і не видно дороги.

Після цих слів Мирон зробив крок назад.

— Все. Якщо питань немає — рушаємо.

Рена усміхнулася — тією самою кривою, небезпечною усмішкою.

— Ну що ж, — сказала вона, — хто виживе — той навчиться. Хто ні…